Психологічні особливості профілю мислення особистості

Звичайно, на поведінку впливають численні фактори, і тому дуже важко з упевненістю сказати, що буде робити людина в певний конкретний момент часу, але тим не менш поведінка будується за певними моделями, а отже, передбачувано. Наприклад, знаючи, що діти намагаються робити те, що одного разу вже «спрацювало», нескладно передбачити примхливу поведінку дитини у відділі іграшок наповненого людьми магазину, якщо раніше це допомогло йому отримати іграшку. А так як новий зразок поведінки, використаний в одній ситуації, має тенденцію до генералізації у схожих ситуаціях, можна передбачити каприз дитини у наступному магазині, якщо раніше каприз «спрацював» в іншому.

З приводу вільного вибору філософ науки і позитивіст Рудольф Карнап зазначає, що без детермінізму він не має сенсу, так як вибір повинен робитися на розумних підставах, а такі підстави є тільки у світі, що містить закони.

Згідно Карнапу, без «сталості відносин причин і наслідків... взагалі неможливо зробити вільний вибір. Вибір припускає обдуману перевагу одного способу дій перед іншим. Як можна зробити вибір, не передбачаючи наслідки цих дій?» (Сагпар, 1966, р. 220). Отже, Карнап вважає, що ідея вільного вибору без ідеї детермінізму не має сенсу. Таким чином, вибір є осмислений, тільки якщо ви можете передбачити деякі особливості поведінки.

Більшість психологів-дослідників вважає, що питання про існування вільної волі не може бути розв'язане наукою. Вільно чи ні ми робимо вибір у нашому житті – це питання філософське, і до висновку про свободу волі ми повинні прийти шляхом самостійних роздумів (і можливо, не без допомоги завзяття або авторитету). Однак дослідникам ясно, що вибір має сенс для людей, тільки якщо події в світі передбачувані. Тому коли психолог вивчає поведінку і знаходить в ньому закономірності, цей факт не виключає і навіть не обмежує можливість людської свободи. Дійсно, якщо Карнап правий, то дослідження психолога може тільки підсилити нашу здатність вибору, так як воно збільшує знання про межі наших можливостей [9; 228].

 

 

Друга і найбільш приваблива, на думку Пірса, особливість наукового мислення – це його відносна об'єктивність. Згідно з Пірсу, бути об'єктивним означає уникати таких людських факторів, як очікування і схильності. У відповідності з такими поглядами об'єктивний науковець видається подібним машині неупередженого пошуку істини. Сьогодні, однак, ніхто не думає, що вчений може повністю відволіктися від існуючих думок, а бути об'єктивним не значить втратити природних людських особливостей. Об'єктивне спостереження – це спостереження, що підтверджується кількома дослідниками. Для наукового світу це означає необхідність достатньо точних визначення термінів та описи процедури дослідження, для того, щоб інші вчені могли повторити дане дослідження і отримати аналогічні результати. Такий процес повторення дослідження для перевірки його результатів називається реплікація [3; 42]. Якщо результати співпадають з отриманими раніше, то ймовірність існування даного психологічного феномену зростає, в іншому випадку – знижується. Послідовно непідтверджені результати в кінцевому рахунку не приймаються – це робить науку самокорекційною системою. підтвердження результатів дозволяє також розкрити наукове шахрайство.

Щоб повторити дослідження, необхідно точно знати, що саме було зроблено при оригінальному дослідженні. Для опису дослідницького проекту існує особливий набір правил, докладно викладений у «Загальному керівництві Американської психологічної асоціації» (Manual of the American Psychological Association, 1994) – неоціненному джерелі інформації для всіх, хто складає звіт про результати дослідження або будь-який інший документ.

Об'єктивність була проблемою психологічної науки з самої її появи. Нова наука – психологія, була визначена як «наука про психічне життя», а один з її перших методів був названий інтроспекцією. Процедура значною мірою варіювалася від лабораторії до лабораторії, але в цілому інтроспекція була особливою формою самозвіту. Учасники експерименту виконували завдання, а потім описували отриманий при цьому свідомий досвід. Інтроспективний спосіб мислення був частиною побутового пізнання психологів того часу [14; 19].

Проблема інтроспекції як методу полягала в тому, що хоча учасники проходили серйозне навчання, щоб усунути можливість спотворень при самоспостереженні, цей метод був суб'єктивним за своєю природою (ви не можете підтвердити істинність моєї інтроспекції, а я не можу підтвердити істинність вашої). Дана проблема змусила Джона Б. Уотсона і інших психологів прийняти наступне рішення: для того, щоб психологія дійсно стала «наукою», необхідно навчитися вимірювати те, що спостерігається безпосередньо (двома або більше спостерігачами), і таким чином може бути об'єктивно підтверджена.

Уотсон вважав, що поведінка якраз підходить для цього. Його рішуче твердження про те, що психологія повинна ґрунтуватися на можливості спостереження і вимірювання даних, що принесло йому титул «засновника біхевіоризму» як наукового напряму. Сьогодні термін «поведінка» входить у визначення психології в будь-якому підручнику з введення в психологію.

Сучасні психологи приймають в якості даних поведінку і при дослідженні уваги не використовують детальні інтроспективні звіти на відміну від Далленбаха. Вони розробляють експерименти, в ході яких висновок про характер уваги робиться на підставі спостережуваної поведінки, наприклад, на підставі кількості допущених спостерігачем за ударами метронома випробуваним помилок при складанні чисел. Також, швидше за все, такий експеримент будуть спостерігати два незалежних дослідника, які потім прийдуть до загальної думки [6; 98].

Наукове мислення не припиняється, коли вчений залишає лабораторію. У часи розквіту інтроспективного