Психологічні особливості профілю мислення особистості

В суб'єктивно-психологічному плані зазначений перехід зазвичай означає і зміну систем регуляції поведінки. Колишня розумова регуляція поведінки, пов'язана з належним, звісно, стримується і «пропускає вперед» поведінку, керовану інтуїтивно-евристичним мисленням, основна функція якого – створення «епізодів» бачення цілого. Розумове аналітичне мислення, яке було основним, перетворюється на стадію підготовки інтуїтивно-евристичні прозрінь, створення цілісних уявлень вакансій явищ. Подібна трансформація може відбуватися, якщо людина захоплюється вільними записами або якщо вона багато і захоплено каже, намагаючись повніше висловити те, що відчуває, в усному слові. З часом підходи до створення цілісних і багатосторонніх уявлень можуть бути привнесені і в його наукову роботу. Певний крок в сторону в плані змісту діяльності, від наукової праці до малювання чи від наукової праці до вільного виразу переживань в усному слові необхідний для того, щоб в області відображення реальності, менше піддається впливу стереотипів, дати хід розвитку нових здібностей і потім вже застосовувати їх у тій діяльності, якою займався раніше. Наукова діяльність з часом може відродитися на новому рівні, але вона вже буде доповнюватися й іншою творчою діяльністю [14; 17].

При переході від образно-чуттєвого мислення до понятійно-логічного перше не зникає, але підпорядковується другого, перше як би «обслуговує» його, складаючи основу загальних висновків, а також використовується при впровадженні логічних висновків життя. На переході від другій стадії розвитку мислення до третьої заперечення із збереженням проявляється в тому, що мислення, яке проявлялося в словах і в діях в якості основного, тобто розумове, поняттєво-логічне, стає важливим лише в якості стадії творчості, воно готує інтуїтивні рухи, які, в свою чергу, стають основними, тепер вже їм надається найбільше значення і «надається право» керувати поведінкою. Розсудливе мислення, якщо так можна висловитися, «відтісняється від центральної частини свідомості», вона позбавляється права керувати поведінкою, в цьому виявляється його заперечення, але воно продовжує грати роль необхідної ланки в підготовці інтуїтивних рухів, в цьому виявляється його збереження. Зміна співвідношення психологічних функцій здійснюється за допомогою емоцій. Емоції виділяють нове (інтуїтивно-евристичне мислення), підкреслюють його значення для людини, вони ж «скидають владу» інших форм мислення, відсувають їх, обмежуючи їх значення і дію. Емоції виконують перемінну роль, змінюють співвідношення функцій мислення з поведінкою і з організмом в цілому. Це перемикання по суті має психофізіологічний характер. Тому на початкових стадіях освоєння творчості емоції часто бувають сильними. Лише з часом те, що позначається нейтральними словами «заперечення із збереженням», набуває спокійні форми [15; 74].

 

 

Спосіб мислення, характерний для вчених в цілому і дослідників-психологів зокрема, має певні особливості. По-перше, дослідники вважають, що явища дійсності, у тому числі людська поведінка, відбуваються не хаотично, а за певними законами, отже, вони впорядковані, і можуть бути передбачені з певним ступенем імовірності.

Таким чином, робляться два припущення – детермінізму і можливості відкриття: всі події мають причини, і ці причини можуть бути відкриті за допомогою наукових методів. Це не означає, однак, що події можуть бути передбачені з імовірністю 100%, це говорить лише про те, що психологічні явища виникають не випадково, а у відповідності з деякими закономірностями і ці закономірності можуть бути відкриті.

Виходячи з цього визначають декілька особливостей наукового мислення, які будуть розглянуті більш детальніше далі: детермінізм, об’єктивність, інформаційний підхід [3; 28].

 

 

Людина, яка вірить в абсолютне приречення, думає, що кожна подія заздалегідь вирішено наперед, наприклад Богом. Вона вважає, що людина повинен приймати життя таким, як воно є, і не може нічого змінити в ньому. На противагу цьому традиційна теорія детермінізму стверджує лише, що всі події мають причини. Деякі філософи захищають строгий детермінізм, відповідно до якого наявність причинно-наслідкової організації Всесвіту дає можливість передбачення подій з 100% вірогідністю, хоча б теоретично. У інших філософів під впливом відкриттів фізики XX ст. сформувалися більш помірковані погляди. Вони є прихильниками концепції так званого імовірнісного, або статистичного, детермінізму і вважають, що події можуть бути передбачені з ймовірністю вище ймовірності випадку, але нижче 100%. Більшість психологів-дослідників дотримується цієї теорії [3; 36].

Незважаючи на визнання обмеження можливості передбачення порогом ймовірності менше 100%, теорія детермінізму все ще викликає питання. Складається враження, що вона суперечить ідеї вільної волі. Якщо кожна подія викликається певною причиною, то як можна вільно вибрати один напрям дій і знехтувати іншим? Психологи на це могли б відповісти питанням: як взагалі можливо дізнатися що-небудь про поведінку, якщо теорія детермінізму невірна? Уявіть собі світ, в якому поведінка людини абсолютно непередбачувана. Як ви