Психологічний аналіз професійної діяльності в Росії

 

1. Психологія праці в Росії

2. Психологічний аналіз професійної діяльності

3. Оцінка та атестації працівників

Список використаної літератури

 

 

Психологічне знання про працю у кінці ХІХ ст. стало важливою складовою суспільно-значимих проблем, які мали масовий характер. Ці проблеми не були продуктом творчої фантазії окремих талановитих учених, вони були породжені об'єктивними потребами громадського життя, потребами, усвідомленими фахівцями, зайнятими їх вирішенням.

У Росії кінця XIX – початку XX ст. було вкрай мало кадрів власне психологів. Розробка прикладних питань за допомогою наукової психології здійснювалася, як правило, силами людей, які прийшли в психологію з науково-практичних областей (медицини, педагогіки, інженерії), тобто людей, стиль мислення яких зберігав традиції орієнтації наукового пізнання на запити життя, традиції «науково-технічного» мислення. Завдяки цьому великому загону фахівців-практиків у перші роки радянської влади широко розгорнулися наукові і практичні роботи в області наукової організації праці і управління виробництвом, і взагалі наук, які вивчають працю і людину в процесі праці.

При порівнянні виявленої сукупності практичних завдань і проблематики прикладних досліджень у психологічній науці Росії кінця XIX-початку XX ст. виявляється, що лише деяка частина цих завдань стала об'єктом уваги психології. До них відносяться завдання шкільної гігієни, проблема профілактики стомлювання при розумовій і фізичній праці, завдання педагогіки. Це свідчить про те, що практика випереджала науку і стимулювала її розвиток, формуючи потенційну область використання науково-психологічних знань.

Нерівномірний розвиток науково-психологічних досліджень окремих проблем праці відбивав динаміку актуальних потреб суспільства і ступінь відповідності їм досягнень психологічної науки і суміжних дисциплін. Так, у психології основна увага приділялася дослідженням проблем індивідуальних розходжень і стомлювання, які проводились у руслі функціональної психології, тоді як проблеми психології діяльності (індивідуальної і групової), психології мотивації, психології людини як суб'єкта праці не стали ще предметом наукового розробки в офіційній психології, але вже вивчалися і розвивалися фахівцями-практиками (педагогами, лікарями, інженерами).

Пізнавальний статус психологічних знань про працю, використовуваних авторами текстів, був різним. Зустрічаються тексти, автори яких обходяться навіть без життєвої, повсякденної психологічної термінології, а також роботи, у яких систематизується життєвий досвід практиків. Є тексти, які представляють собою опис експериментальних досліджень, наприклад, вивчення особливостей сприйняття сигнальних засобів у залізничній справі. Можна згадати також досить велику кількість робіт, які містять психологічні знання про працю, органічно включені в раніше сформовані науково-практичні дисципліни (професійну педагогіку, професійну і шкільну гігієну, травматологію, техніку безпеки), сред них роботи П. К. Енгельмейєра, Ф. Ф. Ерісмана, С. М. Богословського, Д. П. Нікольского та ін.

Психологічні аспекти праці розроблялися також в контексті психологічних і психофізіологічних концепцій, наприклад, у роботах І. М. Сєченова, А. Ф. Лазурського та ін. Важливо відзначити появу в цей період проектів спеціальних науково-психологічних дисциплін, покликаних досліджувати ті або інші проблеми праці. А. Л. Щеглов запропонував виділити в рамках психофізіології особливий напрямок – «ергометрію», предметом вивчення якої повинна була стати «працездатність людини», а Н. А. Рибніков не тільки намітив, а й почав плідно розробляти «юнаковедення» з метою сприяння молоді у виборі професії. Вирішенню цієї ж проблеми присвячена психологічна концепція «домінуючих прагнень особистості» педагога В. Н. Вахтерова. Характерно, що програми психологічних дослідженні праці розроблялися не лише психологами, але й далекими від психології фахівцями-практиками. Яскравим прикладом може служити «залізнична психологія» І. І. Ріхтера, представлена ним як проект нової області техніки безпеки залізничного руху і одночасно нового напрямку прикладної психології.

Така розмаїтість форм психологічних знань про працю і трудящих відбиває процес його переходу на стадію наукового пізнавального рівня. Такий матеріал почав служити підтвердженням ідеї про співіснування психологічних знань про працюючу людину в різних формах суспільної свідомості, а також про те, що між ними немає чіткої межі, а, навпаки, відбувається постійний процес взаємозбагачення науки і практики, який є для науки джерелом, рушійною силою пізнання і сферою застосування отриманих результатів.

У цілому накопичені в суспільній практиці кінця ХІХ ст. психологічні знання можна розглядати як певний внесок у наукову розробку проблеми формування і функціонування людини – суб'єкта праці, що дозволяє говорити про зародження в Росії кінця XIX – початку XX ст. передумов і аналогів майбутньої психології і психофізіології праці та суміжних психологічних дисциплін: інженерної психології, психології управління, індустріально-педагогічної психології. Отримані факти можна розглядати як свідчення важливої ролі практики (практичних розробок, практичної націленості наукових досліджень, ролі емпіричного аналізу самої реальності, вивчення процесу і результатів праці і людини в ролі діяча, працівника) у побудові і розвитку психологічної науки.

Наукове (у тому числі, психологічне) вивчення праці і трудящих проводилося розрізнено, без координації і фінансування з боку державного управління, у рамках сфери окремих професійних і суспільних об'єднань, тому можна говорити про зародження в цей період психології праці як певної області науково-психологічних знань, ще не виділених організаційно в самостійну наукову галузь.

Спочатку психологія праці в Росії розвивалася в тій же логічній послідовності, що й закордонна індустріальна психологія: розвиток промисловості, законодавчі акти про працю, необхідність оптимізації праці, підбору і підготовки робочих традиційних і нових професій. Ідеї Ф. У. Тейлора користувалися популярністю, але сильні наукові позиції вітчизняної медицини і фізіології сприяли критичному переосмисленню