Психологічний аналіз професійної діяльності в Росії

До 1930 р. питання профконсультації і профвідбору розроблялися у 141 науково-практичному підрозділі (у структурі вузів, наркоматов, відомств). Численні психофізіологічні лабораторії займалися вивченням професійної працездатності, раціоналізацією режимів роботи і знарядь праці, обгрунтуванням норм праці, профілактикою промислового травматизму.

Видавалися журнали «Психофізіологія праці і психотехніка» (з 1928 р.), «Радянська психотехніка» (з 1932 р.). У 1927-1934 р. російські вчені приймали участь у міжнародних психотехнічних конференціях, обиралися до складу Міжнародного правління психотехнічних з'їздів, а VII Міжнародна психотехническая конференція (1931 р.) проходила у Москві.

Зміна економічних пріоритетів держави до 30-х рр. відбилася і на прикладних галузях науки. «Будівництво соціалізму» вимагало дешевої робочої сили, поставка якої частково забезпечувалася масовими репресіями. Зрозуміло, що застосування наукових методів оцінки і оптимізації праці ставало все більш зайвим. Стаханівський рух нерідко супроводжувався порушенням техніки безпеки, що приводило до протестів інженерів і вчених. Політизація життя в країні вела до того, що при працевлаштуванні головним ставало походження, а не кваліфікація і здібності людини. Посилювалися адміністративні заходи управління працею: з 1929 р. були введені штрафи за порушення трудової дисципліни, з 1932 р. – осуд на 5-10 років, з 1940 р. – кримінальне покарання за запізнення на роботу понад 20 хвилин.

З 1930 р. з боку політичного керівництва з'явилася настороженість, підсилилася критика. Постанова ЦК ВКП (б) від 4 червня 1936 р. «Про педологічні перекручення в системі наркомпросів», власне кажучи, до 1960-х рр. зупинило розвиток всіх прикладних і теоретичних напрямків психології, пов'язаних з оцінкою індивідуальних розходжень людей, з використанням експериментальних методів у суспільних науках.

Отже, психологія праці в Росії формувалася не лише під впливом світової психологічної науки та інших наук про працю і людину, – її своєрідність пояснюється також і національними традиціями: культурною й ідейною спадщиною революціонерів-демократів 40-60-х років, традиціями матеріалістичної природничо-наукової думки, прогресивними ідеями представників власної суспільної (соціальної) медицини, педагогіки, техніки.

 

 

У науковій літературі можна виділити безліч підходів до психологічного аналізу професійної діяльності, при цьому концепції російських та вітчизняних вчених вважаються більш методично послідовними, розгорнутими і узгодженими. При розмаїтості концепцій різних авторів витриманий загальний методологічний підхід – виділені три рівні організації діяльності, три «одиниці» аналізу: окрема (або особлива) діяльність, дія, операція.

Відповідно до одного з підходів, запропонованого Б. Ф. Ломовим, діяльність розглядається як «система психологічних складових». У своїх висновках він виходив з критичного аналізу теорії діяльності А. Н. Леонтьєва, інтегруючи діяльнісно-процесуальний підхід С. Л. Рубінштейна і теорію функціональних систем П. К. Анохіна, орієнтуючись на функції людини-оператора. Діяльність розглядається Б. Ф. Ломовим як система, орієнтована на мету, яка при цьому має ієрархічну будову, порівняно незалежні підсистеми і різні варіанти зв'язків її компонентів. Системоутворюючим фактором є мета («образ-мета», «одержувач результату діяльності»). Регулюючу роль у процесі її організації грає вектор «мотив-ціль».

У цілому діяльність складається з наступних «психологічних складових»:

образу-мети;

передбачення результату;

планування;

ухвалення рішення;

виконавських рішень;

контролю за виконанням.

Процес виконання діяльності організований як циклічне наближення до заданої мети.

Уявлення про будову професійної діяльності в останній чверті XX століття розвивалися, як правило, з опорою на теорію функціональних систем П. К. Анохіна. О. А. Конопкін у концепції психічної саморегуляції довільної активності людини її основними ланками називає:

прийняту суб'єктом мету діяльності;

суб'єктивну модель значимих умов;

програму виконавських дій;

систему суб'єктивних критеріїв досягнення мети;

контроль і оцінку реальних результатів;

рішення про корекцію.

Інший підхід до проблеми запропонований В. Д. Шадріковим, який розглядає трудову діяльність як типову функціональну систему. Діяльність виступає в єдності трьох аспектів: предметно-діючого, фізіологічного (як функція людського організму), психологічного (як досягнення свідомо поставленої мети, поєднане з проявом всіх психічних функцій, морально-вольовою сферою особистості, інтелекту та ін.).

Основними функціональними блоками психологічної системи діяльності є:

мотиви діяльності;

цілі діяльності;

програма діяльності;

інформаційна основа діяльності;

прийняття рішень;

підсистема діяльнісно важливих якостей.

Виділені блоки не є онтологічно автономними, вони тісно взаємозалежні, включені один в одного і пронизують всю діяльність людини.

Третій підхід до проблеми, «функціональний», характеризується виділенням «структурних компонентів» трудової діяльності, відповідно до якого в якості ключових виділяють функціональні компоненти професійної діяльності. Це стійкі базові зв'язки основних структурних компонентів, які виникають у процесі діяльності суб'єктів, і обумовлюють розвиток та вдосконалення професійної системи, її стійкість і життєздатність. Н. В. Кузьміна та А. А. Деркач виділяють наступні компоненти:

гностичний;

проектувальний;

конструктивний;

комунікативний;

організаційний.

Зважаючи на те, що будь-яка діяльність передбачає її закінчення, у процесі досягнення цілей цієї діяльності носіями структурних компонентів системи є люди, у діяльності яких ці структурні компоненти вступають у складні взаємодії, утворюючи функціональні компоненти – стійкі зв'язки базових структурних компонентів. У процесі реалізації діяльності домінуючі структурні компоненти, виступаючи в якості функціональних, входять у нові відносини з іншими і підкоряють їх собі.

Наприклад, діяльність педагога і учня як складові частини педагогічної системи залежно