Психологічний аналіз професійної діяльності в Росії

В історії російської психології можна виділити кілька етапів: 1900-1917 р. ; 1917-1920 р. ; 1921-1936 р. ; 1937-1960 р. ; 1961-1990 р. ; з 1991 р. по теперішній час.

Перший період можна охарактеризувати як нагромадження наукового досвіду (в університетах Тарту і Сімферополя, у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга проводилися дослідження і розроблялися діагностичні методики; лауреат Нобелівської премії, академік І. П. Павлов, приступив до експериментального вивчення вищої нервової діяльності) і практичного досвіду (на ряді підприємств застосовувалася система Ф. У. Тейлора).

Наукова і практична робота в області психології праці активізувалася після завершення Громадянської війни. Проблема підйому продуктивності праці, відновлення економіки стала проблемою виживання країни і збереження незалежності держави. Ініціативи вчених щодо організації праці і управління одержали активну підтримку керівників держави – В. І. Леніна, Л. Д. Троцького, Ф. Е. Дзержинського, М. В. Фрунзе, В. В. Куйбишева та ін.

I Всеросійська конференція з наукової організації праці (НОП) була проведена 20-27 січня 1921 р. за підтримки народного комісара шляхів сполучення Л. Д. Троцького. Стан наукової і прикладної психології відбивала кількість представлених організацій і теми більше 60 доповідей. Так, Петроград представляли Інститут вивчення мозку і його Центральна лабораторія праці з доповідями «Раціональне використання людської енергії в праці» (В. М. Бехтєрєв), «Принципи організації наукового вивчення праці. Ергологія і ерготехніка» (В. Н. Мясищев), «Методологічні основи професійної психології» (В. І. Рабінович), «Психоневрози праці та їх попередження» (Т. К. Розенталь), «Психологія і професійний відбір» (І. В. Евергетов) та ін.

Другий великий науковий центр – Москву – представляли Психологічний інститут при МГУ, Психоневрологічний інститут, Центральний інститут праці, Соціалістична академія, Всеросійський центр професійних союзів; провінцію – Інститут праці (Таганрог), Інститут продуктивності праці (Іваново-Вознесенськ), Інститут НОП (Казань).

Емпіричною базою наукових повідомлень став матеріал роботи вчених і лікарів на підприємствах і транспорті, телеграфних станціях, у військових госпіталях.

Уже в 1920 р. російська психологія праці заявила про себе як зріла наука. Показові стали течії, що оформилися на конференції:

«тейлористы» (А. К. Гастєв та ін.) вважали за необхідне розвивати принципи і методи наукового управління Ф. У. Тейлора, стимулювати розвиток комплексу наук про працю (біомеханіку, організаційну психологію та ін.) ;

«антитейлористи» (В. М. Бехтєрєв та ін.), відзначаючи цінність ряду ідей Ф. У. Тейлора, вказували на необхідність використовувати власні досягнення в області гігієни праці, фізіології, рефлексології, оптимізація праці розглядалася ними в контексті завдань гармонізації і оздоровлення всіх умов протікання трудових процесів – фізичних і соціальних;

представники «платформи 17-ти» (П. М. Керженцев та ін.) акцентували увагу на якісних особливостях принципів праці при соціалізмі і першочерговій необхідності раціоналізації техніки і механізації виробництва;

«богдановський напрямок « об’єднував прихильників А. А. Богданова, творця тектології – «загальної організаційної науки», «вчення про будівництво».

Науковий рівень осмислення проблем психології праці російськими вченими на початку XX ст. спостерігається на прикладі одного з активних учасників I Всеросійської конференції. О. О. Богданов (Маліновський)  (1873-1928) – лікар (організатор першого у світі Інституту переливання крові), економіст, філософ, видатний діяч РСДРП, автор «Короткого курсу економічної науки», яка витримала 15 перевидань, редактор більшовицьких газет (разом з В. І. Леніним, який у «Матеріалізмі і емпіріокритицизмі» критикував його позицію). А. А. Богданов гідно відповів на критику в роботі «Віра і наука» (1910), яка у Росії залишилася майже невідомою.

У зв'язку із завданнями психології праці А. А. Богданов, зокрема, розглядає явища природи, людини, суспільство в єдності, як комплекс елементів, які володіють властивостями цілого. Виділена ним нова наукова дисципліна – тектологія – прагне систематизувати організаційний досвід людства в цілому, вивчає загальні організаційні закономірності, піднімаючись до універсальних законів сполучення різних елементів. Перші видання книги «Тектологія (загальна організаційна наука) « (вона виходила у Німеччині в 1913, 1917, 1922, 1927 рр.) були доступні Людвігу фон Берталанфі, Норберту Вінеру та іншим закордонним вченим, публікації яких з'явилися лише в 1940-х рр. За визнанням вітчизняних і закордонних експертів, тектологія стала попередницею теорії систем, кібернетики, синергетики, системної методології наукового пізнання, однак критична оцінка В. І. Леніним у 1908 р. філософських поглядів А. А. Богданова привела до замовчування в Росії наукової спадщини цього неординарного вченого.

У цей же період активно працювали в області психології праці такі видатні російські вчені, як В. М. Бехтєрєв (1857-1927), М. О. Бернштейн (1896- 1966) і багато інших.

Ентузіазм вчених і підтримка держави у 20-30-х рр. сприяли значним успіхам у розвитку психології праці, яка стала органічною частиною наукового управління. Під керівництвом А. К. Гастєва, директора Центрального інституту праці, була створена система експертизи існуючих виробничих організацій, організаційного проектування трудових постів і робочих місць, включаючи весь ланцюжок технології виробництва. При цьому реалізовувалися ідеї тектології про прогресивний розвиток і функціонування організацій. В умовах НЕПу необхідно було вирішувати завдання управління працею, які що припускало науковий аналіз трудових процесів з метою їх оптимізації. Психологія праці (психотехніка) знаходила застосування і у збройних силах країни: вирішувалися завдання професіографування у різних родах військ, «підбір частин однієї боєздатності», «відбору комскладу», профвідбору на особливі військові спеціальності (льотчиків, кулеметників, радіотелеграфістів та ін.), раціоналізації методів навчання військовим спеціальностям. Навіть в