Радянсько-польська війна

Недооцінив серйозності труднощів Південно-Західного фронту Й. В. Сталін. 4 серпня він повідомив Леніну: заминка Будьоного на львівському напрямку тимчасова і вона не означає, що наступив перелом на користь противника. Львів, запевнив він, буде взято, очевидно, з деяким запізненням, а Врангель відкинутий у найближчі дні [16; 8].

6 серпня главком послав командуванню Південно-Західного фронту дві дерективи. Однак, головне командування фронту не проявило відповідної чіткості у керівництві.

10 серпня Тухачевський і Ушлихт підписали директиву на форсування Вісли. Військам фронту ставилося завдання переправитися через Віслу північніше Варшави. На ділянці фронту, яка залишилася, протяжністю 160 кілометрів повинна була діяти Мозирська група чисельністю 4-5 тис. бійців. У її склад главком переправив ще 53-у дивізію.

Із перехоплених наказів противника главком знав, що польське командування зосередилося південніше Варшави, в районі Любліна, де є значні сили для контрудару по військах Мозирської групи. Про це главком 11 серпня проінформував Тухачевського, попереджаючи, що залишення на лівому крилі і в центрі фронту невеликої кількості війська в умовах, коли ворог накопичує на цьому напрямку сили для контрудару може призвети до тяжких наслідків. При першому ж натиску противника слабкі частини лівого флангу Західного фронту можуть не витримати. Тухачевський не погодився із головкомом, який не став наполягати на своєму припущенні.

Переміщення головних сил на Західному фронті для обходу Варшави із півночі ще більше ускладнило становище Червоної Армії на польському фронті. Для противника склалася надзвичайно вигідна ситуація. Головком прийняв рішення посилити люблінський напрямок за рахунок 12-ої і 1-ої Кінної армії і 11 серпня віддав Директиву Реввійськраді Південно-Західного фронту передати її до складу Західного фронту. При цьому було запропоновано тимчасово відмовитися від негайного оволодіння львівським районом і направити якомога більше сил для удару на Люблін, щоб підтримати лівий фланг Західного фронту. Головком ставив перед арміями нові завдання: 12-їй – наступати у напрямку Любліна, а 1-ій Кінній вийти в район Замостя, Томашов, Грубешов.

Ознайомившись із директивою головкому, яка із технічних причин була розшифрована лише 13 серпня, Єгоров і Смолін направили йому телеграму, в якій заявили, що зміна завдань арміям фронту вважають уже неможливим.

Переказ по фронту про передачу 1-ої Кінної армії Західному фронту 13 серпня підписали командуючий А. Єгоров і член Реввійськради Р. Березін.

До того часу ситуація на Західному фронті різко змінилася. 16 серпня польські війська перейшли у наступ в районі Варшави. Під натиск5ом переважаючих сил противника радянські війська змушені були відступати на схід. Відхід армії Західного фронту поставив в край невигідне становище війська Південно-Західного фронту, які також почали відступати. Невдачі радянських військ на Віслі пояснювалися рядом причин економічного, соціально-політичного і стратегічного порядку.

В. І. Ленін, виступаючи на VIII з’їзді РКП (б) із звітом про політичну діяльність Центрального Комітету партії, вказував, що при наступі радянських військ, занадто швидкому просуванні майже до Варшави, без сумніву була допущена помилка. І ця помилка викликана тим, що сили Радянської Росії були нерівними її керівництвом. Війська Червоної Армії, проходячи без перерви від 500 до 800 кілометрів, були вкрай втомлені. В той же час армія Пілсудського, відійшовши від Вісли, посилилася. Польським поміщикам і буржуазії з допомогою право націоналістичних лідерів ППС вдалося обманути дрібнобуржуазні верстви населення і відсталих робітників Польщі. Одна із важливих причин невдач частин Червоної Армії полягала в тому, що у вирішальний момент їй на допомогу не змогли виступити робітники Польщі (і в цьому одна з основних причин нашої поразки), який за Віслою в Варшаві” [14; 267], – говорив В. І. Ленін.

Поразка радянських військ під Варшавою була також наслідком великих недоліків у взаємодії Західного і Південно-Західного фронтів. У результаті цього на вирішальному етапі війни сили Червоної Армії виявилися розпорошеними, розосередженими на великому фронті. Зайняті кордони не закріплювалися, тили відставали, директиви командування фронтом нерідко відставали з великим запізненням, відсутність твердого керівництва армією, резерви в момент бою на Віслі опинилися на великій відстані від військ фронту, які наступали.

Однак, не дивлячись на свої успіхи під Варшавою, польські мілітаристи розуміли, Червона Армія не розбита. Вони вирішили піти на мир. 12 жовтня 1920 р. у Ризі був підписаний договір про перемир’я між Радянською Росією і Польщею. В угоді вказувалося на те, що обидві сторони визнають незалежність України і Білорусії. До Польщі відходили західні регіони Білорусії і України.

Після припинення бойових дій між Польщею і Радянською Росією, Антанта основну ставку у боротьбі з радянською країною робить на Врангеля.

Восени 1920 року боротьба з Врангелем стала основним завданням Червоної Армії.

2 жовтня В. І. Ленін звернувся до незалежних селян України із закликом напружити усі свої сили і надати всебічну допомогу Червоній Армії.

Для підсилення кримської ділянки фронту було направлено декілька дивізій із Кавказького фронту і з Сибіру. З Харкова прибула інтернаціональна кавалерійська бригада.

21 вересня 1920 р.