Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників

 

О. В. Русина

Ідеться, головним чином, про опис радзивіллівських володінь авторства відомого польського письменника XIX ст., чиє життя було нерозривно пов’язаним з Україною – Ю. Крашевського. Окрім поданого ним опису Олики – міста на Волині, що впродовж чотирьох століть належало Радзивіллам, аналізуються також нотатки про побут представників цієї родини на рубежі ХІХ-ХХ ст., котрі залишив М. Радзивілл. Публікація містить зроблений Ю. Крашевським у 1856 р. й досі невідомий українському загалу малюнок Олицького замку.

Ключові слова: Радзивілли, Волинь, Олика, Крашевський, Томкович.

Дослідження історико-культурної спадщини Рядзивіллів в Україні становить серйозну наукову проблему, акцентовану нами в контексті аналізу українських сюжетів щоденника Альберта (Альбрехта) Станіслава Радзивілла (1593-1656 рр.) 1 – визначного політичного діяча Речі Посполитої й, заразом, третього володаря Олицької ординації2. Його записки не мають аналогів щодо повноти й розмаїття інформації, яка стосується волинських маєтностей Радзивіллів, – навіть на тлі значно пізнішої мемуарної літератури (на кшталт щоденника Міхала Казимира Радзивілла РиБоньки            чи англомовних спогадів племінника останнього олицького ордината Януша Радзивілла – Міхала4).

Загалом, коли йдеться про ХУП-ХУШ ст., то чи не єдине джерело відомостей про побут Радзивіллів на Волині становлять інвентарі їхнього нерухомого та рухомого майна, котрі збереглися у фондах Головного архіву давніх актів (Варшава) 5. Що ж до новітнього історичного періоду, то тут у пригоді можуть стяти ще й нотатки сучасників, серед яких слід виокремити талановитого літератора, журналіста, видавця, громадського діяча Юзефа Іґняція Крашевського (1812-1887 рр.), який знайшов вічний спокій у краківській Крипті видатних поляків поряд з Яном Длуґошем, Станіславом Виспянським і Каролем Шимановським.

На жаль, ім’я Ю. Крашевського практично невідоме пересічному українцеві – хоч він і зажив слави найпродуктивнішого автора в історії польського письменства. З іншого боку, в його біографії чимало сторінок, пов’язаних з Україною, ба навіть цілих розділів, адже прожив він тут понад 20 років. У 1838 р. Ю. Крашевський, щойно одружившись, оселився на Волині, неподалік від Луцька. Згодом перебрався до Житомира – центру тодішньої Волинської ґубернії, де керував місцевим театром, інспектував польські школи, очолював Товариство доброчинності, головував у Шляхетському клубі.

У 1840 р. Ю. Крашевський видрукував у Вільні свої «Спомини Волині, Полісся та Литви»6, які ваблять сучасного читача свіжістю вражень молодої, але надзвичайно ерудованої людини, а заразом і замальовками, зробленими автором. Він описує Дубно та Славуту, Луцьк і Острог. Що ж до мяєтностєй Радзивіллів, то Ю. Крашевський побував не лише в Олиці, а й у кількох їхніх дрібніших володіннях. Це, передовсім, Колки    («містечко князів Радзивіллів, що лежить над Стиром» [s. 70-71]), яке згадував у своєму щоденнику ще Альберт Станіслав Радзивілл (ішлося про те, що у серпні 1649 р. внаслідок дій козаків на Волині «вогонь поглинув багато міст – Острог, Заслав, Полонне, Колки, Деражне, Тучин, Тайкури» ). Ця згадка унаочнює помилковість занотованої Ю. Крашевським традиції відносно того, що Колками у XVIII ст. почали звати давніший Романів, від якого внаслідок масштабної пожежі залишилися самі кілки. Водночас письменник зафіксував і ближчі до реалій історичні спогади мешканців містечка, зокрема про масове винищення місцевих євреїв під час повстання Богдана Хмельницького. Вони корелюють з усною традицією, занотованою етнографами на початку XX ст., щодо тодішньої різанини на Волині й чуда, яке сталося з юдеями, котрі втекли з Острога під захист олицьких мурів . Опинившись у Колках, Ю. Крашевський не знайшов тут решток будь-яких укріплень, але замалював та описав одну місцеву пам’ятку:

«Біля мурованої церкви мене зацікавила вирізьблена з каменю й дещо пошкоджена постать рицаря в повному обладунку, із хоругвою, котра стояла на стовпі, одначе ніхто не міг мені розтлумачити, що вона означає. Здається, що це св. Флоріан, захисник від вогню, зведений після пожеж, які кілька разів нищили містечко».

Загалом, Ю. Крашевський небагато дізнався про минуле містечка. Серед переказів, занотованих тут письменником, вартий уваги сюжет, далеко не поодинокий у східнослов’янській традиції. Ідеться про те, що поселення, яке існувало раніше на цих теренах, пішло під землю разом із церквою. Тож «міщанам здається, що вони й досі чують, як дзвонять у тому храмі та як співають на церковній службі, котра там відбувається». Зауваживши, що, окрім Колків, Радзивіллам в окрузі належить чимало інших маєтностей, «із котрих багато вже перейшло у чужі руки», письменник навів жартівливу приповідку щодо легкості, з якою це відбулося: «Яромль – даром, Лички – на черевички, Тростенець – на танець». Та й економічний стан містечка, за спостереженнями Ю. Крашевського, був далеко не блискучим:

«Раніше Колки мали ярмарки – передовсім на св. Петра. Цей ярмарок у старі добрі часи тривав аж до двох тижнів, і сюди приїжджали з Литви закуповувати сіль, яку привозили на Волинь.

Купці з товарами наїздили аж з Бердичева. Одначе зараз ця торгівля занепала, і ярмарок на Петра не відрізняється від інших у малих містечках».

Варто зауважити, що впродовж тривалого часу доходи з містечка Колки, згідно з волею Радзивіллів, ішли на утримання єзуїтського колегіуму у Кременці (діяв упродовж 1750-1773 рр.). Після припинення діяльності єзуїтів на польських теренах (1773 р.)