Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників

іншими за своєю тональністю, ґрунтованими на особистих релігійних пошуках і почуттях, є нотатки Ю. Крашевського про Казимирів (Казимирівка, Казимирка, а від 1946 р. – Кузьмівка Сарненського р-ну Рівненської обл.). Початки цього поселення сягають 1629 р., коли Альберт Станіслав Радзивілл остаточно відмежував своє Яблонне від Степані, яка перебувала у власності Острозьких. На донедавна спірних теренах князь і заснував Казимирів, названий так на честь святого патрона Польщі та Литви. Тоді ж поряд виникло село Яблонка (нинішня Яблунька), доходи з якого, згідно з фундаційним актом, виданим Радзивіллом 1638 р., ішли на утримання костелу в Казимирові. Князь одразу подбав про його зведення й присвятив тому ж таки святому. Споруда була дерев’яною, і у своєму заповіті Радзивілл записав 200 злотих, «аби [кам’яний] костел збудовано» . Цю волю було виконано лише в 1670 р., коли на місці дерев’яного храму, спаленого 1665 р. татарами, постала мурована каплиця. її прикрасили копією образу Богородиці, привезеного, згідно з традицією, із Палестини Миколаєм Христофором Радзивіллом Сиріткою .

За радянських часів село перейменували, а костєл знищили. Тільки зараз сюди повертається історична пам’ять: у 2009 р. мешканці Кузьмівки відзначили 380-річчя свого поселення, установивши на честь цього ювілею пам’ятний знак. Утім, куди популярнішою історичною постаттю, ніж його засновник Альберт Станіслав Радзивілл, тут є російський письменник О. Купрін, котрий, побувавши в Казимирці наприкінці 1890-х рр., і перебуваючи під враженням від краси цього краю, створив низку літературних творів (чимало сучасних сельчан навіть уважають себе нащадками персонажів його найбільш відомої повісті «Олеся»). Особливу атмосферу Казимирки відзначив і Ю. Крашевський. Щоправда, він нарікав на одноманітність місцевих пейзажів: «Зі Степані до Казимирки – нудна дорога сосновим лісом; дике Полісся! Смутне!». Однак, потрапивши до Казимирки, зауважив:

«Ліс, що оточує її довкола, не назвеш гарним, однак невеличкий костел у відлюдді приємно вражає подорожнього після безперервного споглядання голих сосєн та болота. Казимирка раніше звалася Казимировим і була містечком [... ]. Розділені греблею, стоять тут дві корчми-суперниці, немов готові до бою два рицарі.

За деревами проглядається дуже милий, чистий костелик . Є в ньому чудотворний образ Богородиці, до котрого здалеку приходять побожні прочани. Поряд із костелом та плебанією – маленький цвинтар і садочок. Усе це, і довколишня тиша, гадаю, налаштовує на молитву набагато більше, ніж пишнота численних костелів, де за порожнім Блиском не видно Господа Бога.

Спокій, безлюддя, тиша, віддаленість від світу дуже сприяють релігійній екзальтації, розмові душі з Богом і відчуттю Духу небесного. Нас з’єднують зі світом такі міцні узи, що, прагнучи розірвати цей зв’язок, треба віддалитися від людей і предметів, від спокуси духовної, передовсім не думками, а тілом. Служба Божа потребує радше тиші та самотності, аніж стовпища й галасу; принаймні так промовляє моя душа» ^. 89].

Що ж до Олики, то Ю. Крашевський присвятив їй не одну сторінку своїх «Споминів. « . Він потрапив сюди, їдучи в Луцьк: «Похмурим ранком під’їжджали ми до Олики, давнього містечка з оборонним замком, колишньої власності Кишок, а потім – Радзивіллів. Крутими узгір’ями прямували ми до болота та ставу, які з цього боку оточують Олику. Удалині вже чорніли поліські ліси» [в. 169]. Так само, як і в Колках, письменник звернув увагу на економічний бік місцевого життя: «Ярмарки в Олиці, що відбуваються на свято Козьми та Дем’яна, збирають багатьох купців і покупців. Тут слід пригадати поліську приповідку про ярмарки: “Олика на лика”. Поліщуки й насправді звозять сюди лико для волиняків, котрі нерідко саме по нього і вибираються на ярмарок» ^. 173-174] .

 Однак найбільше Ю. Крашевського цікавили архітектурні пам’ятки й передовсім місцевий замок, який тоді переживав не найкращі свої часи. У добу наполеонівських війн він був перетворений на шпиталь і залишався ним декілька десятиліть. Тогочасні господарі Олики, постійно мешкаючи в Берліні, не переймалися поступовою руйнацією укріплень. Слід зауважити, що частину цих романтичних руїн Ю. Крашевський замалював олівцем, хоч і дещо пізніше – у травні 1856 р. Відповідно, цей малюнок не було репродуковано в тексті «Споминів Волині, Полісся та Литви». Нині він зберігається у фондах музею Ю. Крашевського в Романові (Польща) та досі невідомий в Україні (див. ілюстр.). Що ж до «Споминів... «, то відповідний фраґмент містить низку ремарок, які подеколи можуть здатись занадто критичними:

«Олика не має принад, опріч замку, але тут чимало давніх будівель і пам’яток. Замок, закладений, як свідчить напис на камені, ще в 1564 р., обведено мурованим ровом, куди плине вода зі ставу та річки, і побудовано у формі квадрата з брамами й вежами.

Є тут ще наріжні бастіони, округлі та квадратні, а на дахах – орли Радзивіллів. Нечасто випадає побачити настільки добре збережений оборонний замок, якому бракує лише гармат в амбразурах, звідних мостів і різного люду – адже достатньо пройтися по вкритих бруківкою замкових дворах, які гучно відлунюють кроки, аби зрозуміти, що життя давно вже покинуло цю старовинну будівлю. Окрім замку про давні укріплення нагадують вали, що оточують місто, і кілька вцілілих брам зі скульптурами та бійницями. Також варті уваги стара, напіврозвалена