+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
26
Мова:
Українська
Розглядається історія козацько-дворянського роду Дорошенків, роль його представників у громадсько-політичному та культурному житті України XVII – початку XX ст. На основі методології нової сімейної історії проаналізовано вплив родинних взаємин і традицій на суспільну та громадську діяльність членів роду Дорошенків. Аналізується еволюція культурно-ціннісних орієнтирів представників цієї знаної династії. Особливу увагу приділено маловідомим сторінкам історії роду.
Ключові слова: Дорошенки, нова сімейна історія, національна ідентичність, козацька старшина, дворянство.
Вітчизняна історична наука в останні десятиліття поступово інтеґрується у світовий науковий простір. Сьогодні українські науковці у своїх дослідженнях доволі часто звертаються до методів і підходів, розроблених західною історіографією. Одним з таких методів є «нова сімейна історія» – напрям «нової історичної науки», або антропологічно орієнтованої соціальної історії, що виник у рамках школи «Анналів» та структурної антропології. Особливість українського історичного процесу полягає в існуванні тривалих періодів бездержавності, під час яких носіями національної ідентичності виступали не державні наукові та освітні інституції (школи, університети, громадські організації), а козацько-старшинські, інтеліґентські родини, так звані «дворянські гнізда». Саме вони виконували роль системи, що збирає, продукує і транслює культурні цінності нації. Таким чином сімейна історія виступає одним із засобів дослідження суспільно-політичної і культурної історії України .
В українській історіографії вже проведено кілька досліджень, здійснених на засадах нової сімейної історії . Багатий матеріал для подібних студій дає історія української козацької державності ХШІ-ХУПІ ст., у процесі становлення якої з’явилася ціла низка видатних старшинсько-дворянських родів. За підрахунками В. Кривошеї, у цей час існувало 25 козацьких династій, які мали 10 і більше своїх представників на різних урядових посадах Гетьманщини . Утім, за влучним висловом С. Білоконя, «існували й такі роди, чий кількісний внесок до української державності [... ] міг бути менший, зате якісно, рівнем своїм вони явно переважали» . Одним із них був рід Дорошенків.
Рання історія родини (XVII ст.) неодноразово розглядалась у наукових студіях, присвячених гетьманам Михайлові й Петрові Дорошенкам, а також генеалогії козацько-старшинських родів та історії Гетьманщини . Водночас історія роду ХУШ-ХХ ст. залишається недостатньо дослідженою. Здебільшого увага істориків концентрувалась на вивченні громадсько-політичної та наукової діяльності Дмитра Дорошенка . Різноманітні аспекти його біографії висвітлювалися й на шпальтах «Українського історичного журналу» . Однак у вітчизняній історіографії досі немає жодного цілісного нарису історії роду Дорошенків.
Засновником роду був гетьман реєстрового козацтва Михайло Дорошенко (помер 1628 р.). Точні дата та місце його народження невідомі. На думку Ю. Мицика, «тяжіння М. Дорошенка до Канева, де він тривалий час резиду- вав (а тоді гетьмани воліли перебувати в тих місцях, звідки походили), прагнення полегшити становище даного міста дає певні підстави припускати, що саме Канів був його рідним містом» . Через брак джерел соціальний статус М. Дорошенка достеменно з’ясувати важко. Ще В. Антонович звертав увагу на неписьменність гетьмана, що, на його думку, указувало на походження із середовища простих козаків. Утім, можлива й належність М. Дорошенка до шляхетського стану, про що, зокрема, свідчить родовий герб, уміщений у «Малоросійському гербовнику» В. Лукомським та В. Модзалевським . Проте, на нашу думку, це не можна вважати переконливим доказом аристократичного походження реґіментаря. Укладачі гербовника не вказували, що герб належав саме М. Дорошенкові . Крім того, в одній зі справ Департаменту герольдії міститься документ 1798 р., в якому нащадки гетьмана зазначають, що їхній герб відомий «здавна», без будь-яких посилань на конкретних представників роду чи певний хронологічний період . Привертає увагу й той факт, що син М. Дорошенка – Дорофій у 1650 р. пройшов процес нобілітації сеймом Речі Посполитої, а для законнонароджених дітей шляхтичів це було непотрібно . Тож найбільш вірогідною видається версія про походження засновника роду саме з рядового козацтва.
Перша згадка про М. Дорошенка належить до 1618 р., коли він разом із П. Сагайдачним на чолі козацького війська брав участь у московському поході короля Владислава IV. Згодом він проявив себе під час Хотинської битви 1622 р., за що був схарактеризований турецьким хроністом Наїмом, як «славний і хоробрий вождь» . Після смерті П. Сагайдачного М. Дорошенко став однією з ключових фіґур у процесі боротьби радикальної та поміркованої течій козацтва, які прагнули відстояти свої інтереси перед наступом влади на їхні вольності. Засновник відомого роду чотири рази обіймав гетьманську посаду: двічі впродовж 1623, на початку 1624 та в 1625-1628 рр. У 1628 р. М. Дорошенко втрутився в міжусобну боротьбу у Криму, підтримавши колишнього хана Мегмеда Ґірея та його брата Шагіна в боротьбі за владу, і загинув у бою під Бахчисараєм .
М. Дорошенко мав двох синів – Дорофія й Никона, від яких походять, відповідно, старша та молодша гілки роду . Про долю молодшого гетьмани- ча джерела мовчать, а от окремі факти з життя старшого встановити можна. Він разом із батьком брав участь у невдалій виправі на Крим 1628 р., однак йому пощастило вижити . Наступна згадка про Дорофія