Родинне виховання

у повсякденній побутовій діяльності на основі взаємної вимогливості та поваги. Активне спілкування в сфері обов’язку забезпечується взаємодопомогою, взаємною перевіркою якості виконання дорученої справи і т. д. Почуття обов’язку, виховане в сім’ї, легко переноситься дитиною в інші сфери життя. У сфері обов’язку за допомогою сім’ї здійснюється формування ціннісних ставлень дитини до держави і суспільства, до інших людей, до себе, до праці, до природи, до краси і мистецтва.

Сфера інтересу – загальний сімейний інтерес об’єднує і згуртовує батьків і дітей у дружний колектив на основі спільної захоплюючої діяльності. Сфера інтересу має мати точки дотику зі сферою обов’язку. Виконання обов’язків у такому випадку ґрунтується у особистості не тільки на вольових зусиллях, але й асоціюється з приємними емоціями та переживаннями. Зміцненню виховних функцій у сфері інтересу сприяють спільні заняття фізкультурою і спортом, туризм, спільні подорожі, відвідини музеїв тощо.

Сфера любові – сфери обов’язку та інтересу не можуть існувати поза любов’ю в середині сім’ї, яка додає сімейному життю особливий, неповторний колорит, формує в дитині тонкі людські почуття. Любов виховується тільки в атмосфері любові, яка органічно вбирається свідомістю дитини і спрямовує її емоційно -вольове ставлення до життя. Справжній гуманізм, відповідальна й діяльна любов батьків до дітей передбачає прояв ними справедливості і вимогливості, надання дитині самостійності та необхідних умов для самоствердження.

Оскільки мета виховання відрізняється деякою абстрактністю та носить узагальнюючий характер, її варто конкретизувати й уточнити за допомогою комплексу завдань виховання, які включають у себе три основні групи:

1. Виховні завдання:

- формування основ характеру дитини, її вихідних моральних установок і позицій;

- закладання основ ціннісного ставлення до праці, працьовитості, прагнення до суспільнокорисної діяльності, порядку й дисципліни, дотримання норм життя суспільства.

2. Освітньо-виховні завдання:

- здійснення морально-етичної підготовки дитини до формування в майбутньому власних сімейних відносин;

-формування почуття любові, доброзичливості, глибокої поваги до батька й матері, сестер і братів;

- плекання щирого почуття поваги та любові до представників іншої статі, чоловічої гідності та дівочої честі;

- озброєння вміннями та навичками організації побуту, сімейного дозвілля, ведення сімейного господарства.

3. Особистісно розвивальні завдання:

- Створення умов для фізичного, морального, розумового, трудового, естетичного розвитку, становлення дітей у процесі повсякденної діяльності та спілкування.

Про рівень досягнення цілей виховання дітей у сім’ї свідчить не тільки їх хороша успішність, яку батьки часто помилково вважають єдиним показником вихованості, але й ступінь прояву працьовитості, творчого підходу до справи, амплітуда інтересів. Не менш важливими є громадська активність, розвинений художньо-естетичний смак, дисциплінованість і сила волі.

Таким чином, мета і завдання сімейного виховання визначені суспільством і мають об’єктивний характер, оскільки випливають з об’єктивної необхідності. Вони визначають загальну спрямованість сімейного виховання. Але без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова, тому визначення мети і комплексу завдань має відбуватись на державному і навіть міжнародному рівнях і бути основою для кожної сім’ї, яка потім самостійно надбудовує свої специфічні завдання виховання.

Виховання у нашому суспільстві реалізується в умовах економічних і політичних реформ, у зв’язку з чим істотно змінилося соціокультурне життя підростаючого покоління, функціонування освітніх установ, засобів масової інформації, молодіжних і дитячих громадських об’єднань. У той же час реформування викликало соціальне розшарування суспільства, зниження життєвого рівня більшості населення. Так, більшість нинішніх сімей основні сили і час витрачають на матеріальне забезпечення, а не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень, працююча жінка на добу приділяє вихованню дітей 16 хвилин, у вихідні дні – 30 хвилин, український батько, в свою чергу, приділяє своїй дитині 4 – 6 хвилин у день [1].

Крім того, багато людей не зуміли пристосуватися до нових умов, сформувати захисні механізми. Це основна причина дезорганізації життя більшості сімей, руйнування сформованих морально -етичних норм і традицій сімейного укладу. Внаслідок правової, моральної, економічної незахищеності посилилась конфліктність відносин між батьками і дітьми.

Педагоги встановили, що відносини батьків і дітей з роками складаються в певні типові варіанти незалежно від того, усвідомлюються вони чи ні. Такі варіанти починають існувати як реальності відносин, і виникають вони поступово. Батьки ж звертаються до педагога, як правило, з приводу конфліктної ситуації, що виникла «вчора», «тиждень тому». Тобто вони бачать не процес розвитку стосунків, не їх послідовність і логіку, а, як їм здається, раптовий, незрозумілий, дивний випадок. Насправді ж, конфлікт у відносинах батьків і дітей рідко виникає випадково і раптово. Сама природа подбала про взаємну потребу батьків і дітей, надавши їм своєрідний аванс у вигляді почуттів любові, потреби один в одному.

У здорових сім’ях батьки і діти пов’язані природними повсякденними відносинами. У педагогічному сенсі це означає світоглядні, моральні, емоційні, інтелектуальні, ділові зв’язки батьків і дітей, тісне спілкування між ними, в результаті якого виникає душевне єднання. Природну основу таких відносин становлять родинні зв’язки, почуття материнства і батьківства, які виявляються в батьківській любові і турботливою прихильністю дітей до батьків. Проте на сьогоднішній день цей тонкий зв´язок між батьками і дітьми постійно еволюціонує, і, на жаль, досить часто ці зміни виявляються в деградації сімейних відносин, появі найрізноманітніших проблем у спілкуванні, взаєморозумінні, спільних інтересах, вирішенні сімейних