Родинне виховання

Одне з центральних питань морального виховання – формування розумових потреб у дітей, бо внутрішні регулятори – совість, обов'язок, гідність – у окремих дітей розвинені недостатньо, що знаходить відбиття в посиленні споживацьких спрямувань. Зайва батьківська турбота, звільнення дітей від постійних обов'язків у сім'ї, відмова від надання допомоги дорослим і малим – все це є основою для формування утриманства, моральної глухоти, егоїзму.

Формування моральності людини нерозривне з організацією трудового виховання в сім'ї. Щоб виховати у дитини повагу до праці, людей праці, звичку працювати, необхідні: спільна з батьками праця, постійні доручення, які мають важливе значення для членів сім'ї (купівля молока, хліба, прибирання). Але трудові завдання повинні бути посильні для дітей і за ступенем складності, і за їх тривалістю. Дитина повинна знати корисність роботи, яку виконує. Організація праці повинна сприяти розвитку творчої ініціативи, інтересів дитини.

Життя вимагає і економічного виховання в сім'ї. Основи його закладені в працях А. С. Макаренка.

Естетичне виховання у сім'ї сприяє формуванню у дітей здібностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти прекрасне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А. С. Макаренко розкриває в своїх творах.

Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.

Дослідження психологів та педагогів, практика роботи виховних закладів висуває ряд умов, лише за наявністю котрих відбувається ефективність виховання у сім'ї [24, с. 164-167]:

Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних боків: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, яких труднощів зазнають, яке ставлення до однокласників, дорослих, молодших, що найбільше цінують у людей та інше (41% батьків не знає, які книжки читають їхні діти, 48% – які кінофільми дивляться, 67% – яка музика їм подобається, 98% – яку суспільну роботу виконують).

У той же час діти явно недостатньо знають про ділові якості своїх батьків, їх успіхи на виробництві, позитивні якості, ставлення до них оточуючих, що заважає встановленню атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості в сім'ї.

Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї. Ці питання досить глибоко розкриті в роботах А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського. Для завоювання і підтримання авторитету важливо, щоб батькам була притаманна педагогічна тактовність, що знаходить виявлення у вмінні говорити з дітьми так, щоб слово не принижувало, не ображало дитину, а змушувало навіть при негативних вчинках не робити зауважень у присутності сторонніх, уникати настанов, згадувати свої вчинки як приклад для наслідування, виявляти справедливість, повагу до переживання, справ дитини, спиратись на краще, що є в ній. Позитивний вплив батьків на дітей більш ефективний, якщо відносини між батьками характеризуються взаємною любов'ю, відповідальністю один перед одним, довірою, взаємоповагою, взаємодопомогою, любов'ю до дітей; усі члени сім'ї залюбки поділяють радість, переживання.

Спільна діяльність, розумне спілкування. Батьки мало бувають зі своїми дітьми. За даними дослідження вчених, час, коли батько, мати і діти знаходяться разом дома, – менше 1, 8 години на добу. Лише в 10 сім'ях із 100 батьки ходять з дітьми на прогулянку, в театри, музеї, кіно, на стадіон, що дає основу для спілкування. Спілкування батьків і дітей проходить переважно під час перегляду телевізійних передач, читання книг, журналів, газет. Спільна праця батьків і дітей впливає на виховання у дітей працелюбності, самостійності, вимогливості до себе, дбайливості, відповідальності.

У процесі спільної праці, походів, прогулянок на природі діти більш відверті, більш балакучі, доброзичливі у стосунках з батьками, що допомагає батькам краще пізнати дітей, їх характер, звички, ставлення до себе та інших, коректувати за необхідності їх поведінку. Якщо немає спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування.

Педагогічна культура батьків передбачає засвоєння досвіду виховання дітей у сім'ї, національних традицій, що вимагає організації педагогічної просвіти батьків і стимулювання педагогічної самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічної діяльності в сім'ї. В. О. Сухомлинський вважав, що «педагогіка повинна стати наукою для всіх – і для вчителів, і для батьків» [22, т. 5, с. 190].

Рівень сформованості у батьків педагогічних умінь істотно впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.

Оволодіння батьками педагогічною культурою сприяє позбавленню від істотних недоліків сімейного виховання [24, с. 167-168]:

- негативні приклади з життя сім'ї;

- безсистемність виховних впливів;

- дефіцит спілкування батьків з дітьми;

- невміння організовувати конкретну діяльність дітей, спілкування з ними;

- система заборон як основа виховання; неузгодженість дій у сім'ї, а також сім'ї і школі; зниження виховної активності батьків в міру того, як діти дорослішають;

- батьківський егоїзм – перебільшене уявлення про здібності дитини, її виключність, прагнення обмежити виховання піклуванням про одяг, їжу, задоволення всіх потреб дітей тощо.

Нажаль проблема педагогічної культури батьків ще досі не вирішена. Між тим педагогічна культура родини завжди відображає певний рівень досягнень суспільства в галузі навчання й виховання підростаючих поколінь. В сучасних умовах надзвичайно важливою проблемою родини є послаблення сімейних стосунків, ролі батьків у вихованні дітей. А вона виникає як завдяки економічному факторові (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводить до втрати їх