Розробка адаптивного інтерфейсу користувача для програмного забезпечення наближення експериментальних даних

($y) [yОDFU Щ y = <IDA2, IDM2, P2, O2, N2, I2, G2, S2> Щ IDA1 = IDA2].

5) Представлення результатів. Уточнення підмножини візуальних інтерфейсів представлення результатів аналізу задачі VRs відбувається за допомогою сформованої на другому кроці множини DFU. При цьому використовується одномісний предикат is-report, областю значень змінної якого є Q – множина станів ІК. Значення is-report (x) дорівнює “істина”, якщо стан x інтерфейсу користувача використовується для етапу представлення результатів аналізу задачі.

Таким чином, множина VRs М Vs формується з умови:

(«V) [VО VRs Ю ($x$y$z) (x О DFU Щ x = <IDA, IDM, P, O, N, I, G, S> Щ y О DSK Щ y = <SI, K, O1, N1, I1> Щ z О DV Щ z = <KI, V> Щ SI О S Щ KI О K Щ is-report (SI)) ].

Даний крок адаптації ІК описується функціональним відношенням, що має вигляд ChREP: DFU ґRg > VRs ґRg3, де Rg3 М Rg – підмножина подальших допустимих дій користувача, яка визначається за виглядом множини візуальних інтерфейсів VRs.

За результатами проведеної формалізації адаптивної організації ІК до процесу аналізу математичних задач було створено діаграму станів програмного засобу, яка є однією з діаграм універсальної мови моделювання, необхідних для створення концептуальної моделі інтерфейсу користувача програмної системи.

Згідно наведеної вище процедури адаптації ІК, множина підсистем формування ІК Ks, яка використовується при вирішенні математичної задачі для видів аналізу з множини DFU, формується за умовою:

(«KI) [KIОKs Ю ($x$y$z) (x О DFU Щ x = <IDA, IDM, P, O, N, I, G, S> Щ

y О DSK Щ y = <SI, K, O1, N1, I1> Щ z О DV Щ z = <KI, V> Щ SI О S Щ KI О K) ].

Аналіз предметної області наближення даних свідчить, що одні й ті ж підсистеми формування ІК можуть бути використані одразу для задач декількох видів, тобто потужність перетину підмножин Ks, побудованих для різних елементів множини DFU, в загальному випадку ненульова (зазвичай, це досить значна величина для вирішення багатьох математичних задач). Це підтверджує припущення про доцільність використання для візуального відображення процесу аналізу математичної задачі множини програмних підсистем – засобів відображення, які далі будемо називати програмними компонентами.

Подальша деталізація запропонованого способу адаптації ІК приводить до архітектури, яка носить компонентний характер, а саме: кожен стан ІК програмної системи представляється за допомогою спеціальних компонент (в процесі деталізації крім діаграми станів було створено діаграму варіантів використання ПЗ). Використання математичного апарату теорії агрегативних систем для представлення ІК, дає можливість спроектувати архітектуру спільного інтерфейсу користувача для аналізу математичних задач різних видів, у якому адаптація під конкретну задачу буде проводитись за рахунок зміни наповнення компонентів цього інтерфейсу.

Структурна схема взаємодії між підсистемою-клієнтом з підсистемами-серверами, що приймають участь у формуванні інтерфейсу користувача, зображена на рис. 1. На схемі представлено зв'язки між підсистемами, що необхідні для створення та адаптації ІК. Функціональне призначення підсистем, що приймають участь у формуванні візуального інтерфейсу користувача: S1 – підсистема побудови математичних виразів; S2 – табличний процесор; S3 – підсистема формування завдання на аналіз; S4 – підсистема управління методами аналізу; S5 – підсистема формування та адаптації ІК (клієнт) ; S6 – підсистема візуалізації результатів аналізу; S7 – підсистема формування звітів; S8 – підсистема взаємодії з базою даних для формування ІК. Підсистема S0 вводиться для відображення взаємодії ІК програмної системи з зовнішнім середовищем (користувачем в даному випадку).

Види інформації, яка передається по каналу, що зв'язує одну підсистему з іншою, перерахуємо по вихідним контактам підсистем S0 – S8; S0: 1 – множина маніпуляцій користувача; S1: 1 – інтерфейс користувача; 2 – результати опису задачі; S2: 1 – інтерфейс користувача; 2 – результати опису задачі; S3: 1 – інтерфейс користувача; 2 – метод аналізу задачі та вид представлення результатів; 3 – результати опису задачі; S4: 1 – інтерфейс користувача; 2 – режим аналізу задачі; S5: 1 – управління підсистемами; 2 – результати опису задачі; 3 – підмножини математичних задач, видів та методів аналізу, підсистем формування ІК; 4 – управління підсистемою аналізу БД ІК; 5 – інтерфейс користувача; S6: 1 – інтерфейс користувача; S7: 1 – інтерфейс користувача; S8: 1 – дерево видів математичних задач; 2 – дерево видів аналізу; 3 – підмножина методів аналізу; 4 – підмножина станів системи; 5 – підмножина підсистем.

Пропонується, уніфікувати множини вхідних і управляючих контактів для підсистем S1 – S4, S6 – S7 шляхом введення для деяких з них фіктивних контактів. Це надасть можливість використовувати однакову множину контактів для перерахованих компонент, що в свою чергу дозволить створити уніфіковані програмні інтерфейси взаємодії підсистем (тобто зробить архітектуру відкритою для введення нових компонент, які підтримують означені інтерфейси). Для компоненти S5 створимо множину вихідних контактів, відповідну множині вхідних контактів підсистем S1 – S4, S6 – S7, та додатковий вихідний контакт, який буде визначати активну на даний момент підсистему (відповідно для підсистем S1 – S4, S6 – S7 вводиться додатковий управляючий контакт).