Розробка і визначення інвестиційних пріорітетів України

Отже, не зважаючи на незначне пожвавлення інвестиційної діяльності, інвестиційний клімат залишається несприятливим через політичну та економічну нестабільність, криміногенну ситуацію в державі, недосконалу податкову систему, відсутність належних гарантій інвесторам, корупцію, низький рівень використання новітніх технологій та конкурентоспроможності вітчизняних товарів, який відвертає увагу іноземних інвесторів і значно перевищує значимість багатих природних ресурсів, науково-технологічного потенціалу, кваліфікованої і відносно дешевої робочої сили та інших факторів в очах іноземних інвесторів, які перш за все керуються власними інтересами і ставлять собі за мету отримати максимальний прибуток. Тому Україна має зробити все можливе для того, щоб покращити своє загальне становище і зайняти гідне місце розвиненої європейської держави на ряду з провідними країнами світу. Основним завданням регулювання інвестиційної діяльності має стати: 

-створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом стимулювання національних інвесторів здійснювати інвестиції; 

-концентрація грошових потоків на пріоритетних напрямах розвитку економіки; 

-акумуляція достатнього обсягу фінансових ресурсів у провідних банках країни; забезпечення доступності кредитів для позичальників шляхом зниження їх вартості; 

-забезпечення пріоритетного виділення кредитних ресурсів на пільгових умовах рефінансування банкам, які кредитують високоефективні інвестиційні проекти тощо. 

В умовах обмеженості бюджетних ресурсів важливо, щоб об'єктом підтримки були немісцеві органи влади, а цільові програми вирішення системних проблем: структурної перебудови економіки регіону та максимального використання його внутрішнього потенціалу інноваційного оновлення основних фондів підприємств та створення нових підприємств; реструктуризації існуючих підприємств та диверсифікації виробництва. 

На оцінку інвесторами інвестиційного клімату впливають дві групи чинників; об'єктивні, тобто не залежні від державної політики і суб'єктивні, тобто залежні від державної політики, що проводиться, на рівні регіону або центру [21 с. 125]. 

Якщо підсумовувати вище сказане, то можна зробити висновок, що державна інвестиційна політика повинна постійно реагувати на стан господарського середовища, постійно адаптуватися до змін, що відбуваються, не тільки в країні нею і у всьому світі. Враховуючи загальні риси і відмінності в прямих і портфельних інвестиціях держава повинна розробляти специфічні стимули для цих типів інвестицій. Перш за все, приділяючи увагу залученню прямих інвестицій, оскільки саме вони є найбільш переважними з погляду розвитку економіки. Державна політика по залученню інвестицій реалізується в основному через ухвалення законодавчих актів, поліпшуючих інвестиційний клімат (зниження ризику за рахунок державних гарантій, і підвищення прибутковості за допомогою надання різних пільг). Особливу увагу слід приділяти підвищенню стабільності, передбачуваності і прозорості економіки.

 

 

З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств Уряд спрямовує свої зусилля, зокрема, на створення нормативно-правової бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій; сприяння укладенню угод про розподіл продукції; формування системи інструментів розвитку інвестиційної діяльності підприємств та інвестиційного кредитування; залучення додаткових фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів.

Поштовхом до нарощування інвестицій повинно стати створення сприятливих умов для дії ринкових регуляторів, а саме – захист прав власності, розвиток системи ринків і ринкових інструментів, розвиток інформаційної інфраструктури ринку, тощо.

Розглянемо вплив іноземних інвестицій на галузі народного господарства:

Прямі іноземні інвестиції можуть бути потужним засобом технічної модернізації і розвитку підприємств ОПК України. Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, безпосередньо не пов’язані з функціонуванням фондових ринків, тому вони мають очевидні переваги в умовах триваючої світової фінансової кризи. Однак за самою своєю природою прямі іноземні інвестиції передбачають перехід підприємств вітчизняного ОПК під контроль іноземних суб’єктів. Тому їх залучення вимагає додаткового регулювання, яке має забезпечувати інтереси національної безпеки України. 

Структура вітчизняного ОПК (авіа-космічна, суднобудівна, оборонна, радіоелектронна та приладобудівна галузі) відповідає структурі світового ринку озброєнь і військової техніки. Але промислове виробництво і технології фізично зношені та морально застарілі (70-75 % обладнання експлуатуються понад 15 років) і не спроможні задовольнити необхідну якість, ефективність та продуктивність праці. Вироблення продукції на одного працюючого в ОПК не перевищує 20 тис. дол. США на рік, в той час як у розвинених країнах він сягає 300 тис. дол. США. Інноваційна діяльність в ОПК вкрай низька. Більшість продукції, що виробляється, базується на розробках 10-15 річної давності, її конкурентоспроможність має тимчасовий характер і через 5-7 років значно зменшиться без впровадження нових розробок та технологій.

За оцінками Міністерства промислової політики загальний обсяг інвестицій, який у найближчі 3-4 роки потребуватиме ОПК України, становить близько 2,5 млрд дол. США, з яких держава може надати не більше кількох відсотків. Через невисоку прибутковість оборонних підприємств (на рівні кількох відсотків), реінвестування прибутку також не може вирішити проблему. Виходячи з цього залучення приватних, у тому числі прямих іноземних інвестицій, є нагальною потребою. 

Таким чином, з одного боку, отримання економічних і технологічних переваг, пов’язаних із залучення прямих іноземних інвестицій в цю стратегічно важливу галузь, потребує створення привабливих умов для інвесторів, включаючи захист їх прав, з іншого – мають бути забезпечені інтереси національної безпеки щодо національного оборонного виробництва.

На сьогодні прямі іноземні інвестиції у вітчизняному оборонно-промисловому комплексі відсутні, незважаючи на те, що в Україні існує достатньо розвинена нормативно правова база, що регулює