Розробка і визначення інвестиційних пріорітетів України

По-перше, переважною формою власності ОПК України є державна власність. Такий стан справ виник через тривалу заборону на участь в оборонному виробництві приватного капіталу. До середини 2000-х років держава зберігала монополію на оборонне виробництво, які доповнювались обмеженнями на продаж стратегічно важливих об'єктів, до яких належить переважна більшість оборонних підприємств. Заборона на виробництво озброєнь і військової техніки на недержавних підприємствах встановлювалась Законом України „Про підприємництво” і була знята після прийняття у 2005 році Закону України „Про внесення змін до деяких законів України (щодо розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї)” . На сьогодні відповідна норма закону „Про підприємництво” дозволяє участь в оборонному виробництві підприємств різних форм власності. Проте сфера ракетно-космічного виробництва (одна з найбільш привабливих для інвесторів) залишається закритою для приватного капіталу. 

Навіть після зняття державної монополії на оборонне виробництво залишається чинним юридичне обмеження на приватизацію підприємств ОПК (зокрема іноземними інвесторами). Закон України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” встановлює заборону на приватизацію більшості оборонних підприємств України. 

Важливою є та обставина, що державна власність в підприємствах ОПК реалізована не у вигляді корпоративних прав, які потенційно могли б бути передані інвестору як майнова гарантія інвестицій, а через форму реєстрації цих підприємств як державних і казенних. Майнові права в таких підприємствах не можуть бути поділені між державою і приватним капіталом, тому для залучення в них інвестицій, навіть при частковому збереженні майнових прав держави, необхідне попереднє акціонування. 

По-друге, складною є організація діяльності ОПК. На відміну від інших галузей, оборонне виробництво в Україні регулюється великою кількістю обмежувальних законів і нормативно-правових актів. Вони стосуються ліцензування, процедур отримання оборонного замовлення і здійснення експортно-імпортних операцій. Ці обмеження нівелюють потенційну інвестиційну привабливість вітчизняного ОПК, яка могла б мати місце завдяки зростанню внутрішнього оборонного замовлення і традиційно високим позиціям України в рейтингу світових експортерів озброєнь і військової техніки. 

Інвестору для входження в оборонно-промисловий бізнес необхідно отримати принаймні три ліцензії в різних відомствах за різними достатньо тривалими і складними процедурами, створивши при цьому додаткові допоміжні служби на виробництві: ліценцію на виробництво оборонної продукції відповідно до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” , ліцензію на роботи, пов'язані з державною таємницею, відповідно до Закону України „Про державну таємницю” і ліцензію на експортно-імпортні операції відповідно до Законів України „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” і „Про державне регулювання діяльності в сфері трансферу технологій” . Окрім того, для організації робіт з утилізації військової техніки і боєприпасів необхідні додаткові ліцензії на роботу з брухтом металів та вибухонебезпечними матеріалами.

Отримання зазначених ліцензій ще не означає можливості ведення бізнесу за загальними для інших сфер економіки України правилами. Додатковому регулюванню підлягає сам процес отримання внутрішніх і зовнішніх замовлень. Розподіл внутрішнього оборонного замовлення здійснюється за особливими процедурами, встановленими Законом України „Про державне оборонне замовлення” і супутніми нормативно-правовими актами. Остаточне рішення про його отримання приймається на рівні Кабінету Міністрів України за погодженням з багатьма інстанціями і діє протягом тільки одного фінансового року, тобто кожний рік процедура має повторюватись. В таких умовах планування тривалих виробничих циклів є неможливим (нормальним для ОПК є цикл виробництва в 10-15 років). Вихід на зовнішні ринки також обумовлений виконанням додаткових умов (окрім отримання ліценції). Відповідно до діючих процедур , операції у цій сфері мають здійснюватись у взаємодії з Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт”, яка має свої бізнес-інтереси, що можуть не співпадати з інтересами потенційних інвесторів.

По-третє, в Україні збігається успадкована від СРСР система організації оборонного виробництва, за якої функції технічного і господарського керівництва нерозривно поєднані, тобто розробники оборонної продукції (керівники наукових і конструкторських шкіл) є одночасно керівниками бізнесу. Така система кардинально відрізняється від тієї, що існує в ЄС і НАТО, включаючи країни Центральної та Східної Європи, де розробка озброєнь та військової техніки здійснюється або спеціалізованими урядовими установами, або приватними організаціями, що продають свою наукову і конструкторську продукцію оборонним компаніям, які у свою чергу керуються у своїй діяльності переважно інтересами ринку. Прихід в ОПК України закордонних інвесторів і їх спроби застосувати звичні для них схеми ведення бізнесу може знищити вітчизняні наукові і конструкторські школи, що у перспективі може зруйнувати сам оборонний бізнес і призвести до провалу інвестиційних проектів. Зазначена проблема пов'язана не з нормативно-правовою базою, а з традиціями, що складались в Україні протягом тривалого часу. Зміна парадигми взаємодії розробників оборонної продукції та її виробників вірогідно вимагатиме державного регулювання. 

Україна має розвинене законодавство, що регулює іноземні інвестиції, але воно є загальним і не містить спеціальних норм, що стосуються ОПК, незважаючи на те, що економічні і правові умови діяльності оборонних підприємств є особливими. Тим не менше, аналіз досвіду запровадження цього законодавства (введення у дію і скасування відповідних законів) дає необхідну базу для створення спеціального законодавства, що враховуватиме особливі умови роботи ОПК