Розвиток самоідентичності у підлітковому віці

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОІДЕНТИЧНОСТІ

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ САМОІДЕНТИЧНОСТІ У ПІДЛІТКО-ВОМУ ВІЦІ

2.1 Становлення самосвідомості

2.2 Особистісне самовизначення в ранній юності

2.3 Питання статевої самоідентифікації

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Сучасне суспільство пропонує підлітку широкий спектр альтернатив для здійснення вибору, але здійснити його сьогодні як ніколи складно. Роки соціальних, політичних, економічного криз привели до розмивання орієнтирів, необхідних для самовизначення. Сьогодні, коли нерідко говорять про кризу ідентичності нашого суспільства у цілому, коли орієнтири неясні, а часом і суперечливі, проблема пошуку власної ідентичності незвичайно гостро стоїть перед сучасним підлітком. У ситуації соціальної нестабільності не тільки підлітки, але й дорослі зіштовхуються із проблемою кризи ідентичності, будучи змушеними переоцінювати свої переконання й колишні ідеали і шукати себе в новій реальності, без шкоди для почуття власної безперервності і цілісності.

Актуальність теми роботи визначається, у першу чергу, суперечливими тенденціями розвитку сучасного суспільства. Значні труднощі, з якими зіштовхуються підлітки при вирішенні завдань особистісного самовизначення, обумовлені складною соціальною ситуацією, що зложилася в нашій країні. Загальновизнаним є положення про те, що формування ідентичності людини неможливо розглядати поза соціальним контекстом, макро- і мікросоціальною ситуацією розвитку.

Метою курсової роботи є вивчення формування особистісної ідентичності в підлітковому і ранньому підлітковому віці.

Предметом дослідження є закономірності формування особистісної ідентичності в підлітковому і ранньому підлітковому віці, а об'єктом – підлітки і юнаки у віці від 15 до 18 років.

Дослідження вікової динаміки статусів самоідентичності дозволяє розширити уявлення про психологічний зміст і закономірності процесу особистісного самовизначення в підлітковому і підлітковому віці і особливості розвитку самосвідомості особистості. Сьогодні існує соціальна необхідність виявлення рекомендацій з оптимізації проходження кризи самовизначення підлітками і юнаками в сучасному суспільстві. Необхідна розробка і реалізація соціальних програм психологічної підтримки молоді, консультативної практики, організація психокорекційної роботи з підлітками і юнаками, а також оптимізація профорієнтації і профконсультирования молоді.

Джерельною базою дослідження послужили роботи щодо єдності свідомості і діяльності С. Л. Рубінштейна, які визначають психологічні умови розвитку самосвідомості особистості, діяьнісний підхід А. Н. Леонтьєва, культурно-історична концепції Л. С. Виготського і теорія психічного розвитку дитини Д. Б. Ельконіна, яка визначає психологічний вік через єдність соціальної ситуації розвитку, а також концепція формування особистісної ідентичності Е. Еріксона та теорія статусів самоідентичності Дж. Марсіа.

 

 

Теоретична і емпірична розробка проблеми ідентичності розпочалася порівняно недавно, у середині XX століття, хоча саме поняття ідентичності має досить довгу історію.

Поняття ідентичності в психології традиційно пов'язують, насамперед, з ім'ям Е. Еріксона, який вперше детально розробив це поняття і надав йому справді наукового статусу. Для операціоналізації теоретичних уявлень Е. Еріксона, Дж. Марсіа запропонував концепцію статусів самоідентичності, яка згодом стала найбільш популярною моделлю для вивчення формування самоідентичності, у рамках якої проводяться численні дослідження. У руслі цієї концепції працюють A. S. Waterman, C. K. Waterman, D. R. Matteson, H. D. Grotevant, S. L. Archer й інших. У радянській та сучасній психології активно розробляється близьке за психологічним змістом поняття особистісного самовизначення. Цій проблемі приділяється значна увага в працях С. Л. Рубінштейна, К. А. Абульханової-Славської, Л. І. Божович, М. Р. Гінзбурга. Проблема ідентичності в сучасній психології найбільш активно розробляється в руслі соціальної психології (В. А. Отрут, Г. М. Андреєва, В. С. Агеєв, Є. П. Белінська, Т. Г. Стефаненко, Г. У. Соддатова та ін.).

Дж. Марсіа, виділяючи статуси самоідентичності, запропонував два основних критерії -криза/пошук ідентичності і здійснення виборів у певних сферах. Концепція статусів ідентичності Дж. Марсіа одержала визнання в закордонній психології, і протягом вже багатьох років і до сьогодні день до неї так чи інакше звертається більша частина закордонних досліджень формування самоідентичності (A. S. Waterman, С. К. Waterman, D. R. Matterson, H. D. Grotevant, W. Meeus та ін.). В українській психології досліджень, спрямованих на вивчення вікової динаміки статусів особистісної ідентичності до недавнього моменту не проводилося.

У філософії XVII століття особистісна ідентичність визначалася як усвідомлення індивідом своєї безперервності, тотожності в часі і просторі. Два сторіччя потому У. Джеймс висловив уявлення про особистісну ідентичність як про послідовность і несуперечність особистості. Вперше детальне поняття ідентичності було представлено в роботі Е. Еріксона «Дитинство і суспільство», яка вийшла у 1950 р. Протягом наступних років число досліджень, присвячених проблемі ідентичності стрімко зростало, і це поняття ставало все більш популярним у психології, доповнюючи, а часто і замінюючи традиційні поняття «Я», «Я-концепція» та ін.

Традиційне поняття ідентичності пов'язують із концепцією Еріка Еріксона, одного з найяскравіших представників его-психології. Цей напрямок психоаналізу поставив перед собою завдання дослідження структури і функцій «его» [21, c. 87].

Перші три етапи в розвитку уявлень про «его» можна виділити в рамках теоретичних досліджень З. Фрейда. На першому етапі – під час періоду Фрейд-Блейєр – «его» визначалося як “self” або “домінуюча маса ідей”, яка повинна була захистити індивіда від появи спогадів, насичених афектом. Другий етап почався зі спроб Фрейда знайти джерела фантазій пацієнта про його спокуси в дитячому віці, які не