Розвиток самоідентичності у підлітковому віці

Вирішальну роль у формуванні ідентичності відіграє «его», яке має, згідно Еріксона, соціальну природу. Особистість формується в результаті активного включення індивіда в різноманітні соціальні спільності. Не можна розділяти особистий ріст і зміни в суспільстві, у соціальній групі, кризи ідентичності окремої особистості і кризи суспільства, історичні кризи. Середовище, тобто суспільство, передає індивідові стиль і спосіб синтезу, спілкування з самим собою. Звичайно, це не означає, що особистість є просто копією суспільства, подібною до інших членів суспільства. Навпаки, поряд з тенденцією робити схожими своїх членів, кожна система дозволяє специфічним шляхом іти до вирощування власної індивідуальності, сміливості бути відмінним від інших, що й розглядається Еріксоном як якості зрілої особистості [11, c. 11-12].

Розглядаючи способи формування психосоціальної ідентичності, Еріксон виділяє як предмет дослідження виховний процес, вважаючи, що виховання є невід'ємною частиною суспільної системи, за допомогою якої дитині передаються норми і цінності суспільства. Саме цінності суспільства, його економіка, вид занять визначають способи виховання дітей. Кожній стадії розвитку відповідають свої, властиві даному суспільству очікування, які індивід може виправдати або не виправдати, і від цього буде залежати його подальше включення або невключення в суспільство. Завдяки тому, що з самого початку виховання дитини зорієнтоване на включення її в дану соціальну групу і формується її соціальна (групова) ідентичність.

Еріксон відзначає, що на кожній стадії розвитку у дитини має бути почуття, що її особиста, персональна ідентичність, яка відбиває індивідуальний шлях в узагальненні життєвого досвіду, має і соціальне значення, є значимою для даної культури, являється досить ефективним варіантом групової ідентичності. Таким чином, для Еріксона персональна і соціальна ідентичність виступають як певна єдність, як нерозривні грані одного процесу – процесу психосоціального розвитку дитини.

На кожній стадії суспільство висуває перед індивідом специфічні завдання, вирішення кожного з яких зводиться до встановлення рівноваги між двома полюсами, досягнення якого означає набуття нової форми самоідентичності і відкриває можливість для включення в більш широке соціальне оточення. Боротьба цих крайніх можливостей не згасає і при переході на новий щабель розвитку, але, відступаючи на другий план перед вирішенням нових, більш актуальних завдань, дає про себе знати в періоди криз. Необхідно відзначити, що Еріксон неодноразово підкреслював динамічність, рухливість «Я». Ідентичність, яка знаходиться на кожній стадії, не залишається заданою раз і назавжди, а може перебудовуватися, переоцінюватися. Набуття ж кожної стадії зберігаються в тій або іншій формі у зрілій особистості і вносять вклад у її формування [11, c. 13].

Найбільш важливим періодом в аспекті формування самоідентичності є підлітковий вік і рання юність. Ця стадія характеризується дилемою «ідентичність – сплутаність ролей», і саме її, на думку Еріксона, характеризує найбільш глибока криза. Саме в цей час змужніння, зміна фізичного вигляду, а також нової соціальної вимоги, пропоновані суспільством, розхитують сформовані уявлення про себе, беруть під сумнів всі «тотожності і безперервності», на які «его» покладалося дотепер. У цей час актуалізуються питання: «Хто я?», « Який мій подальший шлях?», «Яким мене бачать навколишні?» Все це приводить до кризи, яка у випадку щасливого кінця приведе до формування першої цільної форми самоідентичності, а при несприятливому результаті – до непевності в розумінні власного «Я», нездатності сформулювати свої цілі, цінності та ідеали, труднощів самовизначення в різних життєвих сферах (професії, ідеології, сфері міжособистісних відносин і т. д.), тобто до «дифузії ідентичності».

Джерелами формування почуття ідентичності служать різні ідентифікації, які коріняться у дитинстві. Погляди, моральні та ціннісні орієнтири дітей в основному відбивають погляди і орієнтири їх батьків. У школі світ дитини розширюється і для нього усе більш значимими стають погляди інших людей – вчителів і однолітків. Перед підлітком стоїть завдання зібрати всі ці цінності воєдино, синтезувати їх і виробити свою єдину картину світосприймання. Таким чином, інтеграція, яка має місце у формі самоідентичності, як пише Еріксон, “є чимось більшим, ніж сума дитячих ідентифікацій. Вона являє собою накопичений досвід, здатність его інтегрувати всі ідентифікації з проблемами лібідо, зі здібностями, які розвинулися із задатків і з можливостями, які пропонуються соціальними ролями”.

У підлітковому віці заново переглядаються всі пройдені критичні моменти розвитку. Особливо гостро постає перед підлітком проблема усвідомлення своєї тимчасової безперервності. Асиміляція минулого і антиципація майбутнього, встановлення містка між «мною як дитиною» і «тим дорослим, яким я стану» є необхідною умовою здатності зробити професійний вибір – найважливіший з тих виборів, які постають перед індивідом на цьому етапі. Необхідним для формування міцної ідентичності є знаходження підлітком впевненості в тому, що він – та ж сама людина, яка зберігає своє Я в часі і різних ситуаціях, у своїх тотожностях у часі та просторі і в тому, що навколишні визнають це. У такому випадку почуття ідентичності “его” є накопиченою впевненістю в тому, що внутрішня тотожність і безперервність, підготовлена минулим індивідуума, сполучається з тотожністю і безперервністю значення індивідуума, що виявляє в реальній перспективі кар'єри [11, c. 32].

Формування ідентичності на цьому етапі