Розвиток самоідентичності у підлітковому віці

Пошук ідентичності може вирішуватися по-різному. Деякі молоді люди після періоду експериментування і пошуків здійснюють, нарешті, якийсь вибір і починають просуватися в напрямку до мети. Цей процес завершується формуванням нової цілісності, яку Еріксон назвав першою істинною ідентичністю. У деяких випадках криза ідентичності практично відсутня, і індивід просто приймає ті цінності і шляхи розвитку, які пропонує йому соціум. У тих випадках, коли остаточне самовизначення за якимись причинами ускладнене, виникає почуття змішування ролей: підліток не синтезує, а протиставляє один одному свої сексуальні, етнічні, професійні і типологічні можливості і часто змушений остаточно і повністю вирішувати на користь однієї з них.

Неподолана криза веде до стану дифузії ідентичності. Еріксон вказує наступні основні ознаки розвитку «дифузійної ідентичності» [11, c. 57]:

відхід від близьких взаємин, прагнення уникати теплих міжособистісних контактів, страх втратити в них ідентичність;

розмивання почуття часу, що виражається в неможливості будувати плани на майбутнє або взагалі втраті відчуття часу;

розмивання здатності до продуктивної роботи, що виражається в неможливості ефективно використати свої можливості в навчанні або роботі. Підліток або не може зосередитися на необхідній діяльності, або поглинений даремними заняттями;

негативна ідентичність, коли підліток, прагне знайти ідентичність, прямо протилежну тій, якій віддає перевагу його оточення.

Еріксон вважає, що в більшості випадків проблеми виникають від неможливості встановити професійну ідентичність. Щоб зберегти себе від розпаду, підліток нерідко тимчасово ідентифікується героями книг і компаній. Саме зі страхом перед втратою ідентичності Еріксон пов’язує схильність підлітків до утворення братств, банд, відкидання всіх «чужинців», які відрізняються від них кольором шкіри, походженням, одягом і т. д., готовність безоглядно слідувати за лідером, який пропонує прості і чіткі доктрини і ототожнюватися з ним аж до втрати індивідуальності.

Юнацька закоханість також розуміється Еріксоном як варіант пошуку ідентичності. Така закоханість жодним чином, навіть спочатку, не має сексуального підгрунтя. Така любов у великому ступені є спробою домогтися чіткого визначення власної ідентичності, проектуючи розпливчатий образ власного “его” на інших і спостерігаючи його.

Еріксон підкреслює, що людина тільки тоді здатна до справжньої близькості з іншою людиною, коли вона успішно утвердилася у власній ідентичності. Тепер підліток здатний злити свою ідентичність із ідентичністю інших, не боячись втрати власне «Я». Якщо ж психічний мораторій триває, підліток не готовий до справжньої близькості з іншою людиною, боячись втратити в ній свою не зміцнілу індивідуальність. Якщо людина не здатна розділити справжню інтимність, то замість почуття близькості в неї виникає бажання уникати тісних міжособистісних контактів.

Отже, досягнення самоідентичності на цієї стадії є умовою адекватного переходу до наступного етапу розвитку і, відповідно, вдалого пошуку супутника життя, можливості встановлювати близькі дружні зв'язки з членами своєї соціальної групи. Однак необхідно пам'ятати, що ідентичність, знайдена на цій стадії, все-таки не залишається незмінною протягом всього подальшого життя.

Сам Еріксон не проводив емпіричних досліджень формування ідентичності, сфокусувавшись на її теоретичній розробці. Піднявши проблему виміру ідентичності, дослідники зіштовхнулися з тим, що визначення цього конструкта Еріксоном дуже розпливчате, багатогранне і важко переводиться в русло емпіричних досліджень. Найбільш вдалою операціоналізацією теоретичних уявлень Еріксона стала концепція статусів ідентичності, запропонована Д. Марсіа.

Марсіа визначає ідентичність як «его-структуру, внутрішню самопороджену динамічну організацію потреб, можливостей, переконань». Опираючись на роботи Еріксона, він відзначає два принципових моменти, які характеризують період юності. По-перше, наявність періоду переосмислення, перегляду різних ролей і життєвих планів. Це переосмислення у своїй поведінковій формі відбиває внутрішній процес, який іменується у психоаналітичній теорії ''синтезуючою функцією его». Марсіа назвав цей період рішень кризою, тим періодом, коли індивід здійснює активний вибір серед значимих для нього альтернатив.

По-друге, предметна область вибору, реалізація якого становить необхідну умову досягнення ідентичності і здійснюється у таких важливих сферах життя, як професія та ідеологія, з урахуванням схильності самої особистості. Ці сфери особливо важливі для юності, тому що саме в цей період суспільство вимагає, щоб юнак вніс свій внесок у справу своєї адаптації до суспільства і у прогрес розвитку суспільства – тобто вибрав професію.

 

 

Проблема формування особистісної ідентичності у ранньому підлітковому віці обумовлена необхідністю вирішення фундаментальних завдань соціального і особистісного самовизначення в цей період. Перехід від підліткового до юнацького віку пов'язаний з різкою зміною внутрішньої позиції, яка полягає в тому, що спрямованість у майбутнє стає основною спрямованістю особистості, а проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху перебуває в центрі уваги інтересів старшокласників.

Посилення особистісного підходу в психології привело до збагачення її мови поняттями, які відбивають ті аспекти сфери розвитку особистості, що раніше залишалися за рамками психологічного аналізу. До