Розвиваюче навчання

Наявність теоретично обгрунтованих і експериментально перевірених моделей дали змогу їх авторам створити технологію розвиваючого навчання, тобто розробити засоби і методи його організації в умовах масової школи.

Завдяки цьому воно стало відкритим для рядового вчителя. При бажанні і наполегливості кожен учитель може оволодіти технологією розвиваючого навчання і стати його майстром. Саме ставка на майстерність учителя, а не на його мистецтво, робить розвиваюче навчання здобутком масової загальноосвітньої школи. Звичайно, це не обмежує творчі можливості. Багато вчителів, які пропрацювали декілька років у межах цих концепцій, знайшли себе і створили унікальні авторські зразки.

До методів, які стимулюють «свободу вчення», належать: постановка проблем для вирішення їх як реальних, а не навчальних; використання різних джерел знання: людей, досвідів, книг, аудіовідеотехніки тощо; метод контрактів; організація роботи в групах різного складу; організація учіння як дослідження, експерименту; спеціальні заняття з самопізнання, міжособової взаємодії. Для створення атмосфери «відкритого учіння» педагоги цього напряму пропонують використовувати й емоційно забарвлені методи (ігрові), і раціональні («навчальні пакети», програмовані посібники).

Вартістю особистісно орієнтованого навчання є передусім увага до внутрішнього світу дитини, розвитку особистості учня шляхом учіння; по-друге, пошук нових методів, форм і засобів навчання. Проте абсолютизація окремих сторін, зокрема визначення змісту і методів навчання, виходячи виключно з інтересів і спонтанної діяльності учнів, позбавляє процес навчання систематичності, знижує рівень освіти. Це визнають і самі західні педагоги.

Близькою до позицій гуманістичної, педоцентричної педагогіки заходу була педагогіка співробітництва учителів – новаторів (70-80 роки), головними ідеями яких були:

- зміна позиції учителя з авторитарної на демократичну («співробітництво») ;

- вирішення в процесі учіння завдань навчання, розвитку і виховання;

- використання методів і форм учіння, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів та їхній розвиток [6, 113].

Досвід вітчизняних учителів показав продуктивність ідеї поєднання спеціального дидактичного керівництва діяльністю учня з гуманною установкою на найважливішу цінність – особистість дитини.

Особистісно орієнтована модель навчання сьогодні розробляється багатьма вченими. З-поміж значної кількості теоретичних концепцій особистісно орієнтованого навчання передусім виокремлюються психолого-дидактична концепція І. С. Якиманської та дидактична модель особистісно орієнтованої освіти В. В. Сєрикова, які на нашу думку, найбільше відповідають новим потребам освіти.

І. С. Якиманська розглядає процес уміння як індивідуально значиму діяльність окремого учня, в якій реалізується його суб'єктивний досвід (досвід, здобутий дитиною самостійно, поза навчальним процесом). Роль навчання полягає в тому, щоб виявити особливості цього досвіду (особистісні смисли, цінності, відношення), збагатити його науковим змістом, при необхідності перетворити, створити умови для розвитку індивідуальності учня. Тому основою технології особистісно орієнтованого навчання є принцип суб'єктивності освіти, який реалізується в таких дидактичних вимогах до змісту навчального процесу:

- навчальний матеріал (характер його подачі) повинен забезпечити виявлення змісту суб'єктного досвіду учня;

- спрямованість викладу знань не тільки на розширення їх обсягу, структу-рування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на перетворення наявного досвіду кожного учня;

- постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом нових знань;

- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності з метою забезпечення можливостей самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;

- створення можливостей вибору при виконанні завдань, вирішенні задач;

- стимулювання учнів до самостійного вибору і використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу;

- виділення загальнологічних і специфічних прийомів навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку;

- забезпечення контролю й оцінки не тільки результату, а, головним чином, процесу учіння, тобто тих трасформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;

- забезпечення побудови, реалізації, рефлексії, оцінки учіння як суб'єктної діяльності.

Основною формою навчання в концепції І. С. Якиманської є особистісно орієнтований урок, який концентрує всі вищезгадані положення організації особистісно значущого учіння:

- використання різноманітних методів і форм організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктний досвід учнів;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня у роботі класу;

- стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань, права на помилку одержання неправильних відповідей і под. ;

- використання в ході уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид і форму навчального змісту;

- оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (правильно-неправильно), а й у процесі його досягнення;

- заохочення намагань учня знаходити власний спосіб роботи (вирішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, обирати і використовувати найраціональніші;

- створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, яке дає змогу кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення ситуацій для природного самовираження учня.

Найважливішими умовами індивідуально особистісного розвитку учнів, на думку І. С. Якиманської є:

- розробка предметного змісту,