Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

-дослідити стан та умови розвитку україномовної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., охарактеризувати національно-мовну політику урядових кіл Російської імперії та Австро-Угорщини в сфері освіти, показати її негативний вплив на подальший розвиток населення України;

-на основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів, статистичних джерел, матеріалів періодики, досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії простежити та охарактеризувати процес руху за україномовну освіту в Україні, визначити його особливості в різних регіонах; 

-висвітлити дії української інтелігенції щодо україномовного навчання, показати внесок найвидатніших діячів національної школи в розробку теоретичних основ і практику розбудови рідного шкільництва;

-скласти періодизацію процесу руху за освіту рідною мовою в Україні;

-підвести реальні підсумки руху за українізацію освіти в Україні зазначеного періоду.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в самій проблематиці теми. Автор на основі глибокого вивчення і критичного аналізу широкого кола матеріалів відтворює цілісну картину історичного розвитку руху за освіту рідною мовою в зазначений період. 

Новим є спосіб реалізації поставлених завдань. У роботі простежується розвиток одразу двох процесів українізаційного руху: західноукраїнського і наддніпрянського, які відбувалися в різних історичних умовах, мали специфічні риси й особливості. Реконструкція історичної дійсності даного періоду здійснюється через аналіз цих процесів, їх співставлення й у кінцевому результаті їх характеристику як єдиного явища.

Дисертантом визначено:

-стан та статус української мови в навчальних закладах обох частин України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., історичні передумови необхідності впровадження цієї мови в українських освітніх установах; 

-встановлено основні причини неоднакового ставлення населення різних регіонів України до українізації навчання, визначено єдність, багатогранність, особливості та специфіку руху за навчання українською мовою в Західній і Наддніпрянській Україні зазначеного періоду; 

-проаналізовано діяльність різних верств українського населення стосовно введення української мови в систему освіти, надано принципову оцінку діям української інтелігенції, просвітніх і громадських товариств, органів державної влади та місцевого самоврядування на ниві націоналізації освіти; 

-висвітлено значимість розроблених у боротьбі за освіту рідною мовою положень і висновків з фундаментальних проблем національної школи, освіти і виховання для розвитку сучасної науки і практики; 

-розроблено періодизацію процесу руху за введення української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.; 

-введено до наукового обігу нові документи, історичні факти, які дали можливість визначити внесок багатьох раніше невідомих і маловідомих освітніх і культурних діячів у розробку теоретичних основ і практику творення україномовної школи.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати і висновки можуть бути використані для подальшого вивчення процесу руху за впровадження української мови в навчальних закладах України в різні періоди його розвитку, при розробці стратегії розвитку освіти і школи на сучасному етапі реформування системи освіти в Україні; у вирішенні проблем впровадження української мови в освітніх та культосвітніх установах; у викладацькій та краєзнавчій роботі; в дослідженнях з історії України, історії української культури, в роботах з теорії та історії педагогіки, філософії освіти та ін. Науково-теоретичні результати дослідження можуть сприяти оновленню структури і змісту вузівських курсів з історії, педагогіки, використовуватися при розробці спецкурсів і проведенні спецсемінарів як у вищих, так і в середніх навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. У процесі роботи над дисертацією апробовано окремі та проміжні результати загального дослідження, обговорено відповідні проблеми. Основні положення і висновки дисертації оприлюднено у виступах на Міжнародній науковій конференції “Українсько-польські стосунки в джерелах та історіографії” (Херсон, 2004), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції до 140-ї річниці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (Миколаїв, 2005), щорічній науковій конференції “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2004), щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (Миколаїв, 2002-2004), науково-практичній конференції “Перспективні розробки науки і техніки” (Бєлгород, 2004). 

Публікації. Результати дослідження викладено в 7 публікаціях, 5 з яких є фаховими, загальним обсягом 3,6 друкованого аркуша.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків (загалом 179 сторінок) і списку використаних джерел та літератури (595 найменувань). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 310 сторінок.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт дисертації, хронологічні рамки, територіальні межі дослідження, сформульовані дослідницька мета й завдання, вказано на наукову новизну, практичне значення дисертації та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі – “Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” – проаналізовано стан і основні напрямки наукового вивчення питання, охарактеризовано джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. Встановлено, що особливості розвитку україномовної освіти в кінці ХІХ – на початку ХХ століття привертали увагу багатьох авторів, які розуміли велике значення рідної мови для розвитку народу, існування і прогресу держави.

Історіографію проблеми автор дисертації умовно поділяє на три періоди: 1) дореволюційний (80-ті роки ХІХ ст. – 1917 р.); 2) радянський (1918-1990 рр.); 3) сучасний (1991-2006 рр.). 

Для першого періоду характерна малочисельність наукових досліджень стосовно питань україномовної освіти. Більшість публікацій носить агітаційно-пропагандистський характер. Вони були написані як українськими діячами, прихильниками рідного слова – М. Костомаровим, М. Грушевським, Б. Грінченком, так і ворогами українізаційного процесу – С.