Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

-провідником процесу виступила інтелігенція, хоча представники усіх верств населення були задіяні в цій справі. У боротьбі за становлення рідномовного навчання українці використали різноманітні форми і методи: обговорення проблеми на різноманітних зборах, підняття питання перед урядом, розробка та видання україномовної літератури, ведення занять рідною мовою, відкриття україномовних навчальних закладів, досягнення мети шляхом протестів, страйків, мітингів і т.п.; 

-боротьба українців за введення рідної мови в закладах освіти пройшла такі етапи: 1) кінець ХІХ ст. – 1900 р. – утвердження елементів української національної освіти; 2) 1900-1910 рр. – період енергійної боротьби за українське шкільництво; 3) 1910-1917 рр. – період згортання руху; 

-у результаті руху українці не досягли планованого результату. Основними чинниками, що перешкоджали українізаційному процесу, були: поділ українських земель між двома імперіями, роз’єднаність західноукраїнських земель, мала чисельність інтелігенції, велика кількість денаціоналізованого населення, відсутність професіоналізму у веденні національних змагань у головних творців боротьби, бідна матеріальна база для українізації освіти та ін.; 

-рух громадськості за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. не вирішив мовну проблему, однак він створив значний позитивний історичний досвід, який у майбутньому сприяв становленню системи україномовної освіти, збереженню української мови і взагалі української нації.

Проведення даного дослідження зробило можливим виробити деякі практичні рекомендації: 

-охороняти єдність країни та статус української мови як державної; підходити до національно-культурної сфери досить обережно та продумано; приділяти більшу увагу мовному питанню, враховуючи при цьому етнонаціональні особливості різних регіонів України; 

-створити організаційно-контрольний орган або органи, які б стежили за виконанням законів щодо вживання української мови, аналізувати стан поширення мови, виробляти стратегію дій у цьому напрямку, інформувати громадськість, широко застосовуючи при цьому засоби масової інформації;

-збільшити видання газет та журналів рідною мовою, більшу увагу приділити україномовному телебаченню;

-плекати українську інтелігенцію; максимально допомагати, у тому числі і матеріально, культурно-освітнім установам і організаціям, що піклуються про українську мову і культуру; підтримувати національні прагнення населення;

-бажано було б ознайомити населення з досвідом ведення руху за україномовну освіту в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., для чого ввести курс історії україномовної освіти в навчальних закладах; видати брошуру про діяльність педагогів, освітян, громадських діячів, організацій та ін. у цьому напрямку; створити телевізійні програми, присвячені даній тематиці. Особливу увагу при цьому потрібно звернути на такі російськомовні регіони, як південь та схід; 

-організувати курси української мови для усіх бажаючих; проводити роз’яснювальну роботу з учнями та їхніми батьками щодо значимості рідної мови для подальшого розвитку українського населення з метою запобігання негативної реакції при навчанні нею; розширити каталоги шкільних бібліотек введенням книг українською мовою;

-потрібно продовжити дослідження піднятої теми, оскільки проблема українізації навчальних закладів залишається актуальною. Зокрема подальшого висвітлення потребує питання боротьби за впровадження української мови в окремих регіонах України, на місцевому рівні, про роль окремих верств суспільства в цьому рухові, про боротьбу за введення рідної мови на окремих ділянках системи освіти. 

 

 

1.Місце і роль М.М. Аркаса у відродженні національної школи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 17. Вип. 4. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. – С. 104-108.

2.Система освіти в дореволюційній Україні та спроби впровадження української мови у навчальних закладах (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 27. Вип. 14. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2003. – С. 62-66.

3.Рух за українізацію освіти в російській та австрійській Україні: спроба порівняння (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Випуск 15. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – С. 70-77.

4.Українсько-польські стосунки у сфері освіти кінця ХІХ – початку ХХ ст. в українській історіографії // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. – Випуск 16. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – С. 119-125.

5.Питання про україномовну освіту в Державній Думі Російської імперії (1906-1917) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 33. Вип. 24. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 23-27.

6.Всероссийский съезд учителей за украинскую школу // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. Т. 11. История. – Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование, 2004. – С. 23-26.

7.Становище рідномовної школи на Наддніпрянщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Гуманітарно-економічні дослідження. Т. 2. – Миколаїв; Одеса: ТОВ ВіД, 2005. – С. 260-267.

 

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Донецький національний університет, Донецьк, 2007. 

Дисертаційна робота присвячена проблемі руху української громадськості за становлення системи україномовної освіти в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. У праці вперше комплексно досліджено й проаналізовано стан та статус української мови в системі освіти досліджуваного періоду, доведені історичні передумови необхідності впровадження рідного слова в навчальних закладах України, встановлені особливості впровадження української мови в освітній процес у Наддніпрянській Україні і на західноукраїнських землях, оцінена роль інтелігенції у зазначеному процесі, висвітлені найбільш значимі форми і методи, які застосовувалися в українізаційній діяльності, положення і висновки з фундаментальних проблем рідномовної школи, показано їх значимість для розвитку сучасної науки і практики.

Ключові слова: українізаційний рух, українська мова, українізація навчальних закладів, українізація освіти. 

 

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2007.

Тема диссертационной работы особенно актуальна в наше время, так как опыт введения украинского языка в учебных учреждениях Украины конца ХІХ – начала ХХ вв. может быть использован при решении современных проблем национального образования.

В первом разделе анализируется отечественная и зарубежная историография по данной теме, источниковедческая база и теоретико-методологические основы исследования. Автор приходит к выводу, что на сегодняшний день, несмотря на достижения в разработке вопросов, касающихся темы данной диссертации, специального комплексного исследования про движение за введение украинского языка в образовательных учреждениях Украины конца ХІХ – начала ХХ вв. не существует.

Второй раздел посвящён анализу развития украинского языка в украинских учебных учреждениях в исследуемый период. Автор даёт характеристику языковой политике правительственных кругов Российской империи и Австро-Венгерской монархии в сфере украинского образования, оценивает её негативное влияние на дальнейшее развитие населения Украины, характеризует процесс украинизации образовательных заведений страны в данный период, выделяет особенности и характерные черты украинизационного движения на Надднепрянской и на Западной Украине, освещает формы и методы борьбы. Диссертант приходит к выводу, что антиукраинская политика государств, в состав которых входили украинские земли в конце ХІХ – в начале ХХ вв., нанесла значительный вред культурному развитию украинского народа, способствовала разрушению украинской нации. Пребывание украинцев под властью двух государств стало причиной оформления на разных территориях Украины абсолютно различных и в то же время аналогичных движений.

Раздел третий освещает деятельность украинских органов государственной власти и местного самоуправления, общественных и просветительских организаций, педагогических коллективов учебных учреждений, отдельных деятелей по введению родного языка в образовательных заведениях Надднепрянской Украины в конце ХІХ – начале ХХ вв., анализирует отношение разных категорий населения, культурно-просветительских и общественных организаций к украинизации образования, показывает вклад известнейших деятелей национальной школы в разработку теоретических основ и практику развития родного обучения. Автор устанавливает, что надднепрянская интеллигенция сыграла значительную роль в появлении и распространении украинизационного процесса, что способствовало дальнейшему решению проблемы. 

В четвёртом разделе показано развитие украинизационного процесса на западноукраинских землях отдельно в Галичине, Буковине и Закарпатье. Особенное внимание уделено рассмотрению вопроса касательно движения за украиноязычные учебные учреждения на Галицких землях: осуществлён анализ процесса украинизации начальных, средних и высших учебных заведений; освещена деятельность отдельных просветительских и общественных организаций, политических и государственных деятелей по введению украинского языка в образовательных учреждениях Западной Украины исследуемого периода, проанализировано отношение разных категорий населения, культурно-образовательных и общественных заведений к украинизации обучения на этих территориях, показан вклад наиболее известных деятелей украинской школы в дело становления системы образования на украинском языке. Сделано заключение, что Галичина стала ярким примером ведения национальной борьбы за восстановление своих прав. 

В конце диссертационной работы подведены итоги и показаны результаты исследования. Установлено, что несмотря на то, что украинцы не решили языковой проблемы, движение общественности Украины за введение украинского языка в национальных образовательных заведениях в конце ХІХ – в начале ХХ вв. создало значительный исторический опыт, который в будущем способствовал становлению системы украиноязычного образования, сохранению украинского языка и украинской нации в целом.

Основные положения и выводы диссертации прошли апробацию на различных конференциях, обсуждениях, в статьях и могут быть использованы при разработке современной стратегии развития образования в Украине, в учебной и краеведческой работе, для дальнейших научных исследований. 

Ключевые слова: Украинизационное движение, украинский язык, украинизация учебных заведений, украинизация образования.

 

Thesis for a candidate’s degree on speciality 07.00.01. – History of Ukraine. – Donetsk National University, Donetsk, 2007.

The dissertation is devoted to the problem of the Ukrainian’s movement for the statement of the Ukrainian Educational system at the end of XIXth – the beginning of the XXth century. 

In this paper the state and the status of the Ukrainian language in given period have been investigated.

Also were established the peculiarities of the movements of the Ukrainisation in Western Ukraine and Russia; appreciated the role of the intelligence in the process. Were enlightened the most important forms and methods, positions and conclusions of the Ukrainisation activity and shown their significance for the development of the contemporary science and practice. 

Key words: the Ukrainisation movement, the Ukrainian language, the Ukrainisation of the educational institution, the Ukrainisation of the education.