Рух за впровадження української мови в навчальних закладах України в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

Видання другого періоду виділяються тим, що в період 1918-1939 рр. окремі доробки стосовно теми були створені переважно за межами радянської України. Заслуговують на увагу труди В. Мудрого, С. Рудницького, С. Шаповал, які стосувалися розвитку національної свідомості українців, мали багато фактичних даних про боротьбу за впровадження рідної мови в український освітній процес. Створені в цей час праці відрізняються від попередніх більшою об’єктивністю, намаганням встановити причини тієї ситуації з мовою, що склалася, знайти шляхи її вирішення. Наголошується на необхідності введення рідної мови в навчальних закладах задля підвищення рівня освіти населення. Дослідники почали вивчати українізаційний рух з різних аспектів. 

Протягом 30-х – першої половини 50-х рр. ХХ ст. література з зазначеної тематики майже не випускалася. У 50-70-х рр. проблема освіти українською мовою набула широкого громадського резонансу і знайшла своє відображення в більшості у виданнях зарубіжних науковців: П. Феденка, Л. Винара та інших. Серед них виділяються праці Г. Васьковича, які відзначаються багатством фактичних даних про рух за впровадження української мови в український навчальний процес кінця ХІХ – початку ХХ ст. Історики відкрито виступили на захист українського слова, намагалися проаналізувати українізаційний процес, надали свої рекомендації щодо вирішення проблеми. 

Початком об’єктивного, неупередженого вивчення боротьби за україномовну освіту в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. стали 80-ті рр. минулого століття, коли вийшла в світ робота В.Й. Борисенка. Автор заявив про своє бажання дослідити український національний рух детально, в усіх його проявах та аспектах. Даній темі присвячена і праця О.В. Лисенка, що стосувалася діяльності “Просвіт” на ниві рідного шкільництва. Із зарубіжних видань цих часів виділяється унікальний твір Ю. Шевельова, присвячений мовній політиці пануючих урядів, під владою яких перебували українські землі в першій половині ХХ ст.

На жаль, у цей час ґрунтовних творів стосовно даної теми було ще мало. Проблема руху за впровадження української мови в навчальних установах України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. висвітлена фрагментарно, в контексті загальних питань національного відродження. 

Дослідження третього періоду особливі тим, що їх автори зробили спробу проаналізувати процес українізації освіти в Україні як невід’ємну частину національного руху українців, показати його своєрідність і зв’язок із загальноєвропейськими та світовими процесами. На початку 90-х рр. виходять ґрунтовні роботи, які частково торкалася теми становлення освіти рідною мовою в Україні. Вітчизняні і зарубіжні історики розпочали комплексне вивчення українського національного руху за окремими проблемами. Н.А. Шип, О.Ф. Коновець, Г. Касьянов та інші зробили спробу об’єктивно показати місце і роль інтелігенції у розвитку подій кінця ХІХ – початку ХХ ст. 

Починаючи з другої половини 90-х рр. збільшується кількість колективних монографій, праць окремих істориків, статей, у яких містилася інформація щодо українізації навчальних закладів. І. Зайченко, С. Телешун, Н. Мещерякова, А. Гуз, Л. Кобилянська, Б. Савчук захистили дисертації. Автори робіт одноголосно визначили позитивне значення рідної мови для існування нації, а також обов’язковість ведення навчання цією мовою, надали високу оцінку діяльності борців за впровадження української мови в систему освіти України. 

На початку ХХІ ст. науковці вирішили підсумувати існуючі дані з українського руху і зробити ґрунтовні висновки. У 2001 р. була перевидана праця С. Сірополка “Історія освіти в Україні”, що вражає багатством фактичного матеріалу щодо теми. З’явилися окремі дослідження, які прямо торкалися мовної проблеми в українській освіті. Р. Ковалюк, Н. Побірченко, О. Пенішкевич, С. Румянцева, О. Гайдай та багато інших, як і раніше, вивчають дану тему за різними аспектами. Але комплексного дослідження руху за впровадження української мови в навчальних закладах України кінця ХІХ – початку ХХ ст. і досі не існує, що й обумовило вибір теми запропонованої роботи.

У першому розділі також охарактеризовано джерельну базу дисертаційної роботи, яка складається з друкованих (збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, твори відомих діячів того часу та ін.) і архівних матеріалів. У роботі використані матеріали Центрального державного історичного архіву міста Києва, Центрального державного історичного архіву міста Львова, Державних архівів Львівської, Київської, Миколаївської областей. Окрім цього, у дослідженні знайшли місце документи Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського, Інституту рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника. У цілому автором було вивчено матеріали 39 фондів державних центральних та обласних архівів та 9 фондів відділів рукописів бібліотек України. Значна частина знайдених матеріалів була вперше введена до наукового обігу.

Увесь комплекс джерел за інформативною значущістю умовно було поділено на 7 груп. 

Першу групу становлять законодавчі акти і матеріали центральних та місцевих органів влади. Це укази, маніфести російського та австрійського імператорів, постанови Сенату і Державної Думи, австрійського парламенту, нормативні документи Міністерства народної освіти, Комітету Міністрів, Міністерства внутрішніх справ стосовно правового статусу української мови. До цієї ж групи відносимо матеріали Краєвих шкільних рад, попечителів шкільних округ, губернаторів щодо становлення україномовної освіти. Зазначені документи є важливим джерелом для з’ясування міри правового забезпечення захисту рідної мови українців, фактів порушення правового статусу української мови.

Друга група являє діловодну документацію місцевих громадських і просвітніх організацій,