Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам’ятках ХVІ – ХVІІ ст.

До дослідження залучено також матеріали словників: загальномовних (П.Білецького-Носенка, Б.Грінченка, одинадцятитомного Словника української мови та ін.), історичних (української, білоруської, російської, польської мов), фразеологічних (української, болгарської, польської, чеської мов) та етимологічного словника української мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві детально опрацьовано ФО, засвідчені в різних за стилями пам’ятках української мови XVI – XVII ст., проаналізовано їхню семантику, структуру, походження, простежено історичний розвиток, виявлено спільне й відмінне у функціонуванні аналізованих фразеологізмів у деяких слов’янських мовах.

Теоретичне значення дисертації в тому, що висновки й узагальнення, які можна використати для написання синтетичної праці з української фразеології, сприятимуть з’ясуванню природи фразеологізмів, особливостей їхнього функціонування, еволюції в мовній системі, встановленню системи точних фразеологічних термінів, а також усуненню розбіжностей у поглядах учених на предмет та обсяг фразеології. Результати роботи матимуть значення для вивчення історії мови, культури, розвитку абстрактного мислення.

Практична цінність дослідження визначена можливістю використання одержаних результатів у створенні історичного фразеологічного словника, для укладання „Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.”, для читання спецкурсу з історичної лексикології та фразеології, написання курсових та дипломних робіт, порівняльного аналізу фразеологізмів досліджуваного періоду із фразеологізмами сучасної української мови та інших слов’янських мов.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є узагальненням самостійної дослідницької роботи дисертанта, проведеної одноосібно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація роботи. Окремі розділи та дисертацію в цілому було обговорено на засіданнях відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.

Основні положення та результати роботи викладено в доповідях і виступах на 42-й Науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького складу Львівської академії мистецтв (Львів, 2002), на засіданні Філологічної секції НТШ (Львів, 2004), на Міжнародних наукових конференціях „Язык и культура” (Москва, 2003), „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005), „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005).

Різні аспекти досліджуваної проблеми представлені в дев’яти публікаціях, із них шість уміщено у виданнях, які визначив ВАК України як фахові.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаної літератури (174 позиції), списку джерел та їх скорочень, індексу аналізованих фразеологізмів. Повний обсяг дисертації – 224 сторінки, із них 182 сторінки основного тексту.

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну обраної теми, теоретичне і практичне значення дисертації, визначені об’єкт, предмет, мета, завдання та методологія роботи, указано джерельну базу, подано відомості про апробацію й публікацію основних положень дисертації.

У першому розділі „Теоретичні засади вивчення фразеологізмів” проаналізовано теоретичну базу дослідження. Розділ складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі „Становлення історичної фразеології, її теоретичне опрацювання” наголошено на необхідності досліджувати фразеологічну систему української мови в діахронному та синхронному аспектах, оскільки вивчення фразеології за писемними пам’ятками не дає змоги розкрити всієї специфіки мовного явища, його становлення та розвитку. Історична фразеологія – це розділ, що вивчає фразеологічну систему на тих чи інших етапах її розвитку.

Біля витоків історичної фразеології (друга половина XIX ст.) стояв О. Потебня, який розглядав мову в контексті культури, духовного життя народу. Для тлумачення фразеологізмів учений залучав народні звичаї, повір’я, обряди, етимологічні здогади. Різнопланові ФО він пов’язував зі смисловими асоціаціями, виявляв структурно-семантичні взаємопереходи в синхронії та діахронії, визначав місце тропів і стилістичних фігур у фразеотворчих процесах, заклав теоретичні основи метафоричного переносу. 

Формування історичної фразеології як окремого наукового напряму сягає другої половини ХХ ст., завдяки працям Б.Ларіна. Учений розробив класифікацію за історичною еволюцією семантично усталених сполук, наголошуючи на зв’язку фразеології з історичною поетикою. Досліджуючи семантичні зрушення фразеологізмів у діахронному плані, він установив, що умовами, які визначають розвиток фразеологічних стереотипів із вільних словосполучень, є: 1) втрата реалії; 2) метафоризація; 3) деформація компонентного складу. Узявши за основу класифікації історичний принцип аналізу ФО, Б. Ларін визначив три ступені виникнення нерозкладних одиниць на основі вільних словосполучень: 1) вільні словосполучення; 2) метафоричні словосполучення; 3) ідіоми.

На сучасному етапі мовознавці сформулювали такі основні завдання історичної фразеології, як: 1) збирання й систематизація ФО за пам’ятками української писемності (О. Суховій); 2) аналіз виникнення конкретної ФО, з’ясування її походження та розвитку (А. Аксамитов; О. Юрченко, Я. Складана, А. Бирих); 3) дослідження змін загального фразеологічного складу в різні періоди розвитку мови (О. Юрченко, Я. Складана, А. Бирих); 4) опис типів історичного розвитку ФО порівняно з іншими сполученнями слів або зіставлення їх із вільними словосполученнями, генетичними прототипами одиничних фразеологізмів на різних етапах розвитку мови (А. Аксамитов, Я. Складана); 5) виявлення змінного, хронологічно рухливого контексту (В. Мокієнко), а також наявності чи відсутності семантичних зрушень в одному з компонентів фразеологічного словосполучення або в усьому словосполученні (Л. Костючук), що, відзначмо, є значним позитивом. 

Розв’язуючи проблему становлення фразеології як системи та вивчаючи ФО різноманітних пам’яток, мовознавці послуговуються різними принципами та методами дослідження.

Зокрема розкриття процесів фразеологізації, простеження динамізму мовних явищ у складі ФО, визначення першоджерел споконвiчної, традицiйно-книжної й запозиченої