Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам’ятках ХVІ – ХVІІ ст.

У дисертаційному дослідженні матеріал класифіковано за семантичним і за граматичним принципами, із наданням переваги семантичним критеріям. Беручи до уваги ідеографічний аспект, виділено типові структурно-граматичні моделі ФО в межах деяких фразеосемантичних груп. Врахування цього аспекту, на наш погляд, по-перше, дав змогу впорядкувати фразеологічний матеріал, зібраний із пам’яток української мови XVI – XVII ст., на підставі зв’язку з реаліями навколишнього світу; по-друге, сприяв прослідкуванню системних зв’язків у межах фразеосемантичних груп; по-третє, дав підстави виділити структурно-граматичні моделі ФО, які є найтиповішими для конкретного семантичного ряду.

У дисертаційному дослідженні первинною одиницею опису є семантичний ряд. Семантичні ряди формують фразеосемантичну групу за семантичними та формальними ознаками. До фразеосемантичної групи входять ФО не тільки зі суміжним, а й із протилежним значенням. Аналіз фразеологічного матеріалу в межах семантичного ряду здійснено методом структурно-граматичного або структурного моделювання. У межах кожного семантичного ряду після наведених структурних моделей аналізовано матеріал за опорним (стрижневим) компонентом, що є образним стрижнем внутрішньої форми фразеологізму. Це дало змогу зіставити різноструктурні ФО з однаковим опорним компонентом у різних слов’янських мовах (українська, білоруська, російська, польська, болгарська, чеська) і простежити подальші зміни в їхній структурі.

У пам’ятках досліджуваного періоду переважають фразеологізми з негативним емоційним забарвленням, які формують семантичні ряди „діяти недоброчинно, відступати від моральних норм” (7 ФО), „зневажати / зневажити (кого)” (9 ФО), „убивати / убити, знищувати / знищити (кого, що)” (23 ФО), „помирати / померти” (36 ФО) тощо. Найбагатше із них представлені ФО фразеосемантичної групи „Фізичний стан” семантичного ряду „помирати / померти”. Це зумовлено тим, що вони є евфемізмами, тобто заміняють дієслово вмирати, наприклад, Богу Духа отдати, в гробъ положити ся, испустити духа та ін. 

Аналізовані фразеологізми, зазвичай із прозорою мотивацією, побудовані за різними структурними моделями з перевагою дво- та трикомпонентних (сердцемъ бол-ти, в т-н- смєртной спати), до складу яких здебільшого входять іменники Богъ, духъ, уста та ін., дієслова – брати / взяти, забирати / забрати, ити / прийти (поити) та ін.; займенники – сей (сесь), той, свій; прийменники – въ (в), зъ(з, из, с), на. 

Чимало фразеологізмів видозмінювалося впродовж тривалого функціонування в українській мові (звужувалася або розширювалася семантика, змінювалося фразеологічне значення, з’являлися або занепадали їхні варіанти, замінявся опорний або неопорний компонент синонімом). Значна їх частина збереглася й до наших днів, надаючи мові образності, наприклад, бити чолом, виссати (висмоктати) з пальця, брати / взяти за душу (за серце) та ін.

У третьому розділі „Стильові особливості фразеологізмів” простежено сферу вживання різних типів ФО за стилістичною класифікацією (народнорозмовних, книжних) у різних стилях досліджуваного періоду (офіційно-діловому, конфесійному, художньому, публіцистичному, науковому), зроблено спробу з’ясувати причини їхньої стійкості або нестійкості, указано їхню стилістичну функцію.

У пам'ятках досліджуваного періоду фразеологізми виконують узагальнювальну, оцінно-характеристичну, експресивно-образну та стильотворчу функції. Вони унаочнюють великі можливості української мови в передаванні відтінків думок і почуттів, сприяють виявленню ставлення автора до описуваного, оцінці явищ і фактів дійсності, у своєму різновиді є свідченням не тільки багатства мови, а і її еластичності, багатовимірності й точності. Найбільше образних, метафоричних сполук зафіксовано в художньому, публіцистичному та конфесійному стилях, у яких фразеологізми забезпечують ідейно-тематичну і стильову єдність тексту, є засобом створення емоційного тла, менше – в офіційно-діловому та науковому стилях, для яких характерна більша стриманість виражальних засобів. Зазначимо, що книжна фразеологія численно представлена в офіційно-діловому (ФО судово-юридичного характеру, що стосуються судових позовів, обвинувачень у злочині або евфемізми як складові дарчих, заповітів) та конфесійному (ФО, що містять церковнослов’янізми, пов'язані з релігійною тематикою і вносять у текст відповідне експресивно-стилістичне забарвлення) стилях, а народнорозмовна – майже не прослідковується в останньому.

В українських пам’ятках XVI – XVII ст. засвідчено чимало ФО, які функціонують одночасно в кількох стилях. До того ж вони вживаються і в різних значеннях (це полісемантичні ФО), і з одним значенням (моносемантичні ФО). Наприклад: ФО собою владнути у значенні „мати фізичну справність, володіти тілом” зафіксована в офіційно-ділових документах: ...и собою владнути не могучы, тамъ же лежала, а в значенні „бути врівноваженим, володіти собою” – у публіцистичному стилі: ... єсли бысмо нє были самовластныи, собою владнучїи; ФО на каркъ наступати в значенні „наближатися до когось” – у художньому стилі: Смєрт... мн-... на каркъ наступаєт, а в значенні „настирливо вимагати чогось від кого-небудь” – у конфесійному стилі: На каркъ му, о сыну, дужо наступаєшъ; ФО на очи выставити в значенні „показати, з’ясувати суть чого-небудь” – у конфесійному стилі: бъ… нам такъ великого гр-ха шпєчност на очи выставилъ, а в значенні „осоромити (кого)” – у науковому стилі: Позор бывшє: Позорствуєми, или позору бывшє: Былистє людємъ на очи выставлєныи та ін.

У тогочасних пам’ятках різних стилів побутують також і однозначні ФО, наприклад: 1) в офіційно-діловому та публіцистичному стилях: а) въ очы [свои] не видати – „не зустрічати чогось, кого-небудь”: а мы пана коморника в очи свои не видали; и тое въ очы не видали; б) дати поличокъ // поличокъ дати – „ударити по обличчі (кого)”: Жєлихъ, торгнул сє до того Анъдрийка и кгды сє торгнул,