Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам’ятках ХVІ – ХVІІ ст.

Зіставно-діахронний аналіз ФО дав змогу О. Юрченкові на базі великого фактажу встановити фразеологічний фонд української мови к. XVIII – поч. XIX ст. Учений також уточнив низку понять, визначень, положень діахронної фразеології. 

Дослідниця О. Селіванова, здійснюючи когнітивно-ономасіологічний аналіз мотиваційних процесів у фразеологічній системі мови, врахувала синхронні та діахронні чинники фразеотворення, можливості проектування звороту на обряди, звичаї, вірування, забобони, традиції народу, різні фольклорні жанри тощо.

Використання методу структурно-семантичного моделювання для вивчення джерел походження фразеологізмів запропонував В.Мокієнко. Особливу увагу дослідник звертає на те, що за фразеологічною глибиною відкривається безмежна товща матеріальної та духовної культури, яку надійно зберігає мова,– найдавніші уявлення про світ, релігійні погляди та звичаї, народні обряди, закони повсякденного життя наших пращурів. І саме ця „позамовна” інформація, на думку вченого, яку містять у собі фразеологізми, викликає всенародний інтерес до історії фразеології. З’ясуванню етимології ФО також присвячені праці О.Суховій, А.Бириха, М. Толстого, А. Аксамитова та ін.

У другому підрозділі „Розуміння суті фразеологічної одиниці, її релевантних ознак” здійснено огляд літератури із проблеми й з’ясовано основні погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на обсяг фразеології, на систему термінів (фразеологія, фразеологізм, ідіома ін.) та на специфіку внутрішньої форми ФО, їхні релевантні ознаки.

Фразеологізм визначено як експресивну, відносно стійку, із деякою варіантністю сполуку із цілісним образно-переносним значенням та притаманними їй граматичними категоріями й відтворюваністю.

Обстоюючи „вузьке” розуміння фразеології, пристаємо на позицію В. Ужченка, В. Мокієнка, О. Юрченка і не розглядаємо крилатих висловів, складених термінів, штампів, прислів’їв, приказок.

Такий підхід до об’єкта дослідження зумовлений характерними ознаками фразеологізмів, до яких зараховуємо: відтворюваність, часову стійкість, нарізнооформленість, цілісне фразеологічне значення, вторинну номінативність та експресивність. Зокрема увага звернена на вторинну номінацію фразеологізмів, оскільки останні позначають уже названі предмети чи поняття, їх не творять для найменування якихось нових фактів чи явищ. Номінація ФО полягає саме в уточненні, конкретизації та емоційно-експресивній оцінці вже названих словами фактів чи явищ. До того ж, процес найменування об’єкта у фразеологізмі проходить шляхом образного переосмислення крізь призму почуттів та емоцій.

Експресивно-оцінний компонент переважає в семантичній структурі фразеологізмів, завдяки цьому за межі фразеологічної системи виходять нейтральні стійкі сполуки: терміни, словесні формули, штампи. До експресивності призводить образність, тобто наочно-чуттєві уявлення про предмети та явища об’єктивної дійсності, які виникають у результаті семантичної двоплановості ФО. Отже, не варто ототожнювати образність з експресивністю. Під останньою розуміємо силу образного уявлення, яка виникає на основі зіставлення переосмисленого значення ФО із прямим значенням вільної омонімічної сполуки. Ми виявили, що чинником посилення експресивності фразеологізмів у писемних пам’ятках виступають метафоричне, метонімічне, гіперболічне переосмислення, що збуджують асоціативні уявлення, римованість деяких ФО на основі звукової симетрії компонентного складу, наприклад: страхъ огорнулъ – „хтось перелякався”; мухи оганяти – „недбало хреститися”; до кривавого поту – „дуже виснажливо”; варити и проливати – „невмілими діями зводити щось нанівець”, а також градальне розміщення в межах одного речення дієслів одного семантичного ряду – нейтрального літературного слова і розмовного компонента ФО зі зневажливим забарвленням, наприклад: Бо и маляр, глядячи на тваръ кролєвскою, малюєтъ, ...а за одвєрнєнємъ твари, умалювати нє можєтъ, для того, жє нє вл-плял в маляра очїй.

У третьому підрозділі „Системні зв’язки у сфері фразеології” розглянуто системні особливості ФО, виявлено полісемію, омонімію, синонімію, варіантність, антонімію у фразеологічному складі мови. Наприклад, у значенні „володіти (ким, чим); бути власником (чого)” вживали такі фразеологізми-синоніми: до рукъ брати – въ горсти (въ рукахъ) [своей, своихъ] мати (держати) – забрати / взяти на (подъ) себе – подъ собою имати. Найбільше синонімів зафіксовано у значенні „убивати / убити (кого), знищувати / знищити (кого, що)”, наприклад: на голову (на коренъ) выбити (выпалити) – взяти горло – о горло приправити (стати) – на горло всказывати (сказовати, судити) – въ гробъ покладати (окладати) – душу вытягнути, що зумовлено історичними умовами того часу (різні види страти людини); й у значенні „помирати / померти”: ити (зступовати) в гробъ – [Пану] [Богу] духа [своєго] отдавати / отдати (поотдавати) – испоустити (спустити, выпустити, пустити) духа – [свою] душу вырыгнути – живота доконати та ін. Значну кількість фразеологізмів останньої групи пояснюємо необхідністю заміни точної назви фізичного стану людини описовими виразами, тобто евфемізмами. Антонімічні зв’язки виникають між семантичними рядами „народжуватися / народитися” та „помирати / померти” фразеосемантичної групи „Фізичний стан”, наприклад: выйти на св-тъ – Богу отдаватися. 

Аналіз фразеологічного матеріалу дає підстави стверджувати, що фразеологізмам властива і полісемія (найпоширеніша), і омонімія, критерієм розрізнення яких є різна образна основа сполук. Наприклад, багатозначними є ФО на очи выставити – 1) (що) „з’ясувати суть чогось”; 2) (кому) „осоромити (кого)”; колоти очи (увъ очи) – 1) „дорікати кому-небудь”; 2) „викликати роздратування”, а омонімічним фразеологізм на каркъ наступати – 1) „наближатися до когось”; 2) „настирливо вимагати чого-небудь”.

У другому розділі „Семантико-структурні типи фразеологізмів” наведено структурні моделі ФО, покласифіковано матеріал в ідеографічному аспекті; здійснено аналіз фразеологізмів на позначення фізичного, психоемоційного станів людини, її поведінки та мовної діяльності в порівняльно-історичному плані із залученням матеріалів попереднього й наступних періодів розвитку української мови, а