Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
25
Мова: 
Українська
Оцінка: 

у творах українських письменників. 

Об’єктом дослідження є хронологічно маркована (застаріла) лексика історичних романів П. Загребельного, Р. Іван¬ченко, І. Бі¬лика. 
Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії пізнання, принципи системності та історизму вивчення лінгвального об’єкта, що передбачають розуміння мови як сукупності взаємопов’язаних і взаємозумовлених одиниць не тільки в просторі, а й у часі. Основу роботи складають положення про те, що мова соціальна за своєю природою і в усіх своїх проявах не може функціонувати та розвиватися поза суспільством. Комунікативна функція і соціальний характер мови визначають її залежність від суспільства, в якому вона функціонує. Разом з тим, не можна не враховувати того беззаперечного факту, що мова – специфічна знакова система, особливості і внутрішні закони функціонування якої не завжди точно відображають особливості розвитку суспільства в різні історичні епохи. 
Особливого значення для даної роботи набуває розуміння мови як соціального явища, генетичого коду нації, що поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації. 
У дисертації використано такі методи: порівняльно-історичний, описовий, статистичний, а також прийоми стилістичного та контек¬стуального аналізу, лінгвістичного спостереження. 
Джерелами дослідження стали українські історичні романи другої половини ХХ століття “Я, Богдан”, “Євпраксія”, “Первоміст” П. Загребельного; “Отрута для княгині”, “Гнів Перуна” Р. Іванченко; “Меч Арея”, “Не дратуйте грифонів” І. Білика. 
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає, у з’ясуванні темпоральних семантичних відношень на лексичному рівні української мови, в ономасіологічному описі застарілої лексики, в семантико-функціональному аналізі її як класу хронологічно маркованої зі стилістичними конотаціями. Простежена історична достовірність лексем і відповідність використання історизмів та архаїзмів у творах на історичну тематику. Вперше в українському мовознавстві здійснено семантико-стилістичний аналіз хронологічно маркованої (застарілої) лексики на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття, класифіковано і описано її. 
Теоретичне значення дослідження. Систематизований матеріал є важливим для розвитку лексикології та історичної стилістики художньої мови. Результати роботи становлять певний внесок у теорію про загальні та індивідуально-авторські мовностилістичні засоби відтворення минулого. 
Практична цінність роботи виявляється в тому, що застосовані у ній дослідницькі прийоми сприятимуть виробленню методики аналізу мови художніх творів. Зібраний і описаний матеріал може бути використаний у лексикографічній практиці при укладанні словників мови письменників ХХ століття, словника архаїзмів та історизмів української літературної мови, який мав би велике культурно-пізнавальне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані і у викладанні лексикології сучасної української літературної мови, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, а також при написанні курсових та дипломних робіт. 
Апробація роботи. Результати дослідження обговорені на Міжнародній науково-методичній конференції “Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон, 1997), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Поетика художнього тексту” (Київ – Херсон, 1996), науково-методичній конференції “Актуальні проблеми розбудови національної освіти” (Київ – Херсон, 1997), Регіональній науково-методичній конференції “Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову” (Херсон, 1998). 
Публікації. Основні положення дисертації висвітлюються у 10 публікаціях. 
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку бібліографічних джерел та умовних скорочень, додатку. Обсяг дисертації – 152 сторінки. Список літератури становить 182 найменування. 
Зміст роботи
 У “Вступі” визначається актуальність теми, мета і завдання дисертації, обгрунтовується її наукова новизна, теоретичне та практичне значення; розглядаються базові поняття теоретичного характеру, подається огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми. 
У першому розділі “Загальна характеристика слів, об’єднаних пасивним використанням у мові” висвітлюються основні теоретичні питання, що стосуються проблеми мовних змін як однієї з центральних проблем у лінгвістичній науці. Розкривається сутність процесу архаїзації лексичних одиниць, виявляються причини, що призводять до переміщення активної лексики на периферію мовного вжитку. Характеризуються лексико-семантичні різновиди застарілої лексики. Висвітлюється місце і роль хронологічно маркованих одиниць – історизмів та архаїзмів – у лексичній системі сучасної української літературної мови. 
Другий розділ – “Структурно-семантична характеристика застарілої лексики”. Розглядаються такі семантичні групи лексичних архаїзмів: лексика на позначення назв людей, понять спо¬рідне¬ності та свояцтва; частин і органів людського тіла; діяльності людини чи роботи окремих її органів; назви одягу; назви тварин та птахів; назви часових понять; назви географічних понять; назви військових реалій. 
Аналізована група лексики на позначення людей, понять спорідненості та свояцтва представлена лексемами, що пройшли дуже довгий і складний шлях розвитку: отець, матка, дщерь, муж, жона, чадо, отрок. 
Слово отець у процесі історичного розвитку помітно розширило свою семантику. У давньоруський період, крім поняття “рідний батько”, воно вживалося на означення батьків або предків. Ця лексема використовувалася і при звертанні до осіб, пов’язаних з релігійним культом. З подальшим розвитком мови слово отець у значенні “піп” виявилося стійкішим, ніж слово з первинним значенням. В українських історичних романах другої половини ХХ століття засвідчено архаїзм отець: “Може, останній Ярославович і справді возвеличить Русь, яко отець і дід його” (“Гнів Перуна”, 174). Від номена отець виникло багато дериватів. Поширений у староукраїнській мові і на сторінках досліджуваних романів дериват отчина (вотчина, вотнина) вживався у значенні рідного краю, стану батьків, спадкового родового права: “Великого князя слід хоронити на вітчині, в Україні Древлянській” (“Не дратуйте грифонів”, 34). “Бояри стрічали на межі своїх вотчин з припросинами і частуваннями” (”Євпраксія”, 16). 
Семантична група лексики на позначення частин і органів людського тіла репрезентована номенами: уста, длань, десниця, перст,
Фото Капча