Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття)

Континуант давнього анатомічного терміна пьрстъ досить рано архаїзувався в українській мові і вже на початку XVII століття він зафіксований в “Лексиконі” П. Беринди як слово, “що вимагає пояснення: пьерстъ – палець. Нині перст – урочистий застарілий елемент літературної мови: “Пишуть три персти, а болить все тіло” (“Я, Богдан”, 267). “Никон сам благословив Яна перстом своїм на се законне діло” (“Гнів Перуна”, 94). 

До окремої семантичної підгрупи архаїзмів належать лексеми, що засвідчують діяльність людини чи роботу окремих частин людського тіла: відати, веліти, баяти, гласити, зорити, ректи, трапезувати. 

Слово відати у досліджуваних романах вжито у двох значеннях: “мати відомість про щось” та “володіти розумінням чогось”: “Нам скажуть про це в путі, ухильно відмовив ротмістр, може й справді ще не відаючи, куди має мене попровадити” (“Я, Богдан”, 129) “Зітхнула Журина, відаючи гаразд, що примхам Євпраксії немає меж” (“Євпраксія”, 9). 

Великим є синонімічний ряд застарілих дієслів у значенні “висловлювати думку”: баяти, глаголити, гласити, ректи. “Баяли, що русичі давно чомусь не ходять у болгарську землю (“Отрута для княгині”, 201). “А предківський закон гласить: зрадників вирубувати з коренем” (“Я, Богдан”, 461). “Рік увесь народ: всі однодушно” (“Я, Богдан”, 504). 

Семантичне поле, що містить номінації одягу в українських історичних романах ХХ століття, невелике. Окремий семантичний ряд становлять лексеми, які виражають умовно-узагальнене поняття одягу взагалі. 

Від початку XVI століття українські тексти документують давнє спільнослов’янське запозичення з німецької мови шата (шати). У досліджуваних романах ця лексема вжита при зображенні подій більш раннього періоду: “З Євпраксії зірвано золототканні шати” (“Євпраксія”, 45). Емоційно-оцінного значення слову шати надають атрибутиви, які символізують багатство, знатність: “З червеця робиться барва для можних світу сього, для шат князівських і королівських” (“Євпраксія”, 23). 

Семантична група на означення темпоральних понять представлена лексемами: березоль, верес, веремія, генварь, заутра, квітний, костричник, літо, падолист, сідмиця, сухий, травний, червець. Застаріла темпоральна лексика на позначення загальних часових понять репрезентована лексемою літо. Найдавнішим значенням цього слова слід вважати “пора року”. Згодом оформилося нове темпоральне значення “рік”. У зв’язку з розширенням семантики лексеми літо зародилося протиріччя між літом-сезоном і літом-порою року. Пізніше за словом літо закріплюється значення сезону, а для другого поняття використовується лексема рік, номен літо вважається застарілим і вживається в історичних романах зі стилістичною метою: ”Літописець записав коротко: “Того же літа (6625) устрої мост через Дніпр Володимир” (“Первоміст”, 434). 

Велику групу утворюють архаїзми-менономени, у яких застарілими є цілі слова – костричник, окремі значення – сніжний, фонетичні варіанти – червець, словотвірні варіанти – березоль. 

У складі семантичної групи застарілих слів на означення військових реалій об’єднані такі лексеми: баралище, вої, герць, рать тощо. 

Слово січа вживалося у значенні жорстокого бою, номен герць означав окрему сутичку, поєдинок воїна з ворогом, що знаменував початок битви: “Січа була коротка і запекла” (“Отрута для княгині”, 52). “Цей дикий варвар морочить йому голову. Не знає, з ким хоче стати на герць” (“Отрута для княгині”, 206). 

Номен рать випав із системи військової термінології сучасної мови і став історизмом. Зафіксований з такими семами: “війна” – “Ішов Маркерій зі своїм князем на рать, а може, повертався” (“Первоміст”, 488) ; “військо” – “За наметами галасувала многолика рать” (“Отрута для княгині”, 206) ; “військові сили” – “Чернігівський князь Божівок зненацька почав гуртувати рать” (“Меч Арея”, 18). 

У сучасній українській мові ця лексема перейшла до розряду поетичної лексики, втративши при цьому значну частку свого номінативного значення і набувши цілої гами різних емоційно-експресивних характеристик. 

Структурно-семантичний аналіз історизмів, проведений на матеріалі українських історичних романів другої половини ХХ століття, завершився побудовою такої класифікації: 

а) суспільно-політичні історизми; б) історизми, що відображають соціально-економічні відносини; в) військові історизми; г) побутові історизми. 

Суспільно-політична лексика є цікавим матеріалом для дослідження семантичних процесів розвитку слів у тісному зв’язку з чинниками економічного та політичного життя. Семантична група слів на позначення класової структури суспільства, соціального стану, місця людини в суспільстві репрезентована лексемами: боярин, вельможа, воєвода, війт, возний, голота, дейнеги, імператор, жупан, зости, канцлер, князь, конюший, раб, тивун, хлоп, челядь тощо. 

Високою частотністю вживання відзначається лексема князь – запозичення з прагерманської мови (kuningar – король, утворене від kuni – рід). Лексема високопродуктивна у словотвірному плані. Зафіксовані деривати князювання, княжна, княжич, княжа: “Що княгиня, – наполягав тивун, та княжич ніби й не учув” (“Меч Арея”, 12). 

Найпоширенішою у семантичній групі історизмів, які є номінаціями представників простого народу, є лексема челядь. Вона праслов’янського походження, у давньоруській мові означала “раби”, “слуги”: “Хан Осень хрестився сам і челядь свою хрестив” (“Гнів Перуна”, 121). За часів кріпацтва так на Україні називали слуг. У деяких діалектах сучасної української мови – це “сім’я”, “люди”. У досліджуваних історичних романах актуальною семою для номена челядь є “слуги”. 

Перейшов до розряду пасивної лексики і номен дейнеги. Основу його семантичної структури становить значення “народний повстанець”. Описуючи події 1648 року, П. Загребельний поспішив вжити сему дейнеги на означення повсталого люду, оскільки дейнеками їх стали називати після повстання козаків 1657 року: “А Пушкар, чистий і чесний, як і його дейнеки полтавські –