Семантико-синтаксична структура речень із тотивними предикатами

Чотиримісні тотивні предикати здебільшого репрезентовані вербативами лексико-семантичної групи руху, переміщення. До набору правобічних субстанційних синтаксем дієслів руху входить зазвичай субстанційна локативна синтаксема, яка розчленовується на вихідний пункт руху, шлях руху й кінцевий пункт руху. У переважній більшості випадків із трьох правобічних валентних позицій заповненими виступає одна або дві, а інші є факультативними, напр.: До Львова прибули опівдні (Микола Олійник); Чудової весняної днини розкішною яхтою раптом прибув Шаляпін (Леонід Смілянський); Того ж дня вони вирушили до Дніпра (Валентин Чемерис) і под.

Типовими виразниками тривалентних тотивних предикатів виступають акціональні дієслова, що в традиційній граматиці кваліфікують як вербативи з подвійним керуванням. На семантичному рівні вони прогнозують три аргументні позиції: суб’єкта, об’єкта, адресата дії або знаряддя чи засобу дії, нерідко простежується тенденція до факультативного вираження однієї чи двох субстанційних синтаксем. Переважну більшість тривалентних тотивних предикатів становлять дієслівні компоненти, утворені предикатами дії, периферію ж утворюють предикати процесу та предикати стану, яким не властива сполучуваність із трьома субстанційними синтаксемами. Зазначені тотивні предикати є семантично неоднорідними й охоплюють такі основні лексичні групи: “давання”, “володіння”, “називання”, “обдарування”, “сприйняття об’єкта”, “мовленнєвого повідомлення”, “визнання”, “дозволу” та локативні предикати. Так, у реченні Мелашка позичила хліба і верталась через свій садок (Іван Нечуй-Левицький) функціонує предикат дії із значенням володіння; у реченні Розумом сприймав, як незаперечну істину, – всі докази наявні, а серцем не міг сприйняти (Володимир Малик) – предикат процесу; локативний предикат формує речення … і впала стеблина, тремтячи листом (Борис Грінченко) тощо. 

Двовалентні тотивні предикати програмують, окрім лівобічної субстанційної синтаксеми у функції суб’єкта конкретної фізичної дії, суб’єкта розумової, інтелектуальної діяльності, суб’єкта мовленнєвої діяльності, поєднання з однією з правобічних субстанційних синтаксем – об’єктною, інструментальною або локативною. Двомісні тотивні предикати представлені предикатами дії, процесу, стану та локативними предикатами. Трикомпонентні структури, що утворюють тотивні й тотивні сепаратні предикати, репрезентовані двомісними дієсловами різних лексико-семантичних груп: розумової діяльності, мовленнєвої діяльності, активної дії, рухів, виконуваних неактивними учасниками дії (частинами тіла, предметами), почуттєвого стосунку до особи, емоційно-психічної сфери, із семою просторової локалізації, напр.: Я без тебе давно сон відгадала (Олесь Донченко); Гафійка гукнула подругу (Петро Козланюк); Раптом білка мотнула хвостиком і, опинившись на другім дереві, зникла у зелених вітах (Олесь Досвітній). Семантико-синтаксичній структурі речень із двовалентними тотивними предикатами, за окремими винятками, притаманна облігаторність синтаксем.

Одновалентні тотивні вербативні предикати здатні моделювати двокомпонентні семантично елементарні речення, які на формально-граматичному рівні кваліфікують як двоскладні чи односкладні. У двоскладних конструкціях з одновалентними тотивними предикатами предикатна синтаксема пов’язана з лівобічною субстанційною суб’єктною синтаксемою мовленнєвої діяльності (звучання, звуконаслідування), емоційно-психічного чи фізичного стану, напр.: Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пішла від машини (Володимир Винниченко); Воскресли люди (Ліна Костенко); Надворі гримнули гармати, і Крайнюк схопився (Василь Кучер). Субстанційна суб’єктна синтаксема, яка на формально-граматичному рівні виражена давальним відмінком, функціонує як суб’єкт стану й поширена в односкладних із структурного погляду реченнях, напр.: Йому відібрало мову…

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

Тотивність як аспектуальна категорія тісно пов’язана з іншим аспектуальним значенням – результативністю, які в українському мовознавстві визначено як аспектуальні відношення з переважно структурно-предикатним семантичним компонентом.

Мовні одиниці на позначення тотивної дії формують функціонально-семантичне поле з відповідним значенням, компоненти якого протиставлені за принципом “ядро – приядерна зона (напівпериферія) – периферійна зона”. Ядро ФСП становлять тотиви, що вживаються в первинному значенні, напівпериферію – тотиви, що функціонують у вторинних значеннях, і периферійну зону формують тотивні лексеми, за якими тотивна семантика не закріплена в словнику. Значній частині тотивів притаманний семантичний синкретизм, що спричинено взаємозумовленістю двох і більше семантичних компонентів.

Аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити висновок про наявність широкого спектру засобів вираження тотивності в українській мові: семантику дієслівної лексеми, словотворчі засоби, конкретизатори тотивності на лексичному рівні. Зазначені засоби актуалізують семантику тотивності за взаємодії один з одним або з іншими контекстуальними компонентами. Домінантою з-поміж названих засобів виступає семантика тотива, оскільки в більшості випадків сема тотивності міститься безпосередньо в семантичній структурі дієслівного предиката, чим визначається абсолютивність дієслівного тотива, диференційною ознакою якого є самодостатність лексичного значення. Окрім того, засобами вираження тотивності виступають префікси, суфікси та допоміжні засоби словотворення, з-поміж яких основними є префікси з- (с-, зі-), за-, о-, про-; суфікси -ну-, -ува-, -а-, -и-.

Тотивний предикат на формально-граматичному рівні репрезентується дієсловом.