Соціальне пізнання і соціальна реальність

Можна заперечити, що іноді ми кривляємося і тоді, коли знаходимося наодинці. Але ж іноді ми і розмовляємо самі з собою; цілком можливо, що ситуації, в яких це відбувається, — одного порядку. Коли ми розмовляємо самі з собою або кривляємося наодинці з собою, ми поводимося так, як ніби ми є  відправниками і одержувачами повідомлення (наприклад, коли ми самі себе за щось лаємо) або неначе ми спілкуємося з якимись уявними співбесідниками (Fridlund, 1991, 1994; lovil, 1991).

Сила таких інтеракцій була продемонстрована в дослідженні, де учасникам показували забавні відеозаписи. Було змодельовано чотири типи ситуацій перегляду:

 

Мал. 11.7. Вираз обличчя не завжди відображає наші емоції. Олімпійські чемпіони говорять про те, що перебування на п'єдесталі пошани — це одна з найщасливіших подій їх життя. І проте вони рідко усміхаються у цей момент, принаймні до того, як потискують руку людини, що вручає їм медаль (Марокканець Халід Ськан, олімпійський чемпіон 1992 року в бігу на 10 тисяч метрів)

1) випробовувані дивилися записи в товаристві друга; 2) вони думали, що друг дивиться той же самий запис в сусідній кімнаті; 3) вони думали, що друг в сусідній кімнаті заповнює опитувальник; 4) вони дивилися записи наодинці. Виявилося, що в товаристві друга випробовувані усміхалися набагато частіше, ніж при індивідуальному перегляді, але практично стільки ж, як у тому випадку, коли вважали, що друг дивиться той же запис в сусідній кімнаті. Такий ефект аудиторії має місце для безлічі різноманітних емоцій і в самих різних ситуаціях (Chovil, 1991; Wagner and Smith, 1991; Hess, Banse, and Kappas, 1995; Jakobs, Fisher, and Manstead, 1996, 1997).

Звичайно, підхід, у рамках якого вирази обличчя розглядаються як сигнали або прохання, зовсім не заперечує роль емоцій. Іноді міміка дійсно показує те, що відбувається в душі людини, іноді служить сигналом для оточуючих. Можливо, наш емоційний стан спонукає нас до якихось мімічних реакцій, тоді як актуальний соціальний контекст диктує, коли і які реакції демонструвати. На сучасному етапі обидва підходи є достатньо перспективними і дозволяють нам просунутися вперед у розумінні того, що означає наша міміка.

ЧИ ІСНУЮТЬ БАЗОВІ ЕМОЦІЇ?

До цього моменту ми говорили про достатньо обмежений набір емоцій: страх і злість, щастя і смуток. Це відображає переконання, що розділяється багатьма дослідниками, у тому, що ці емоції відносяться до розряду базових — внутрішньо узгоджених, адаптивних патернів відчуттів, фізіологічних станів, експресивних реакцій і поведінки, що є результатом природного відбору (Izard, 1991, 1994; Ekman, 1992).

Проте інші дослідники ставлять цю теорію під сумнів. По-перше, кількість емоцій, які слід вважати базовими, у різних авторів не однакова (Ortony and Turner, 1990). У одному з підходів таких емоцій тільки дві: біль і задоволення (Mowrer, 1960), в іншому шість: здивування, гнів, печаль, незадоволення, страх і презирство (Ekman, 1984). Інші автори пропонують включати в цей список від восьми до вісімнадцяти емоцій, і серед них такі, як сором, вина, зарозумілість і індиферентність (Izard, 1971, 1991; Plutchik, 1980; Frijda, 1986). Один з критиків відзначає, що існує ще одна — а можливо, і взагалі одна — базова емоція, а саме жадання, яка не включена в жоден зі списків, хоча повинна б потрапити туди (Handler, 1997).

Крім того, не існує єдиної думки і з питання про те, що робить емоцію базовою. Деякі дослідники вважають, що емоцію можна вважати базовою у тому випадку, якщо вона співвідноситься з виразом обличчя, що легко ідентифікується (Ekman, 1984). В рамках іншого підходу передбачається, що базова емоція повинна напряму співвідноситися з якимись нервовими процесами (Izard, 1977). Складність полягає у тому, що списки емоцій, засновані на цих двох критеріях, вельми різняться між собою. Як ми бачимо, стани голоду і спрага характеризуються певними фізіологічними реакціями, а тому теж можуть вважатися емоціями, але вони не супроводжуються чітко визначуваною мімікою. Навпаки, багато хто вважає, що смуток легко ідентифікується по виразу обличчя, але у нас немає доказів того, що з ним безпосередньо пов'язані якісь нервові процеси.

Існує і третій підхід, представники якого дотримуються тієї думки, що базова емоція — це така емоція, яка не може бути зведена до комбінації якихось інших емоцій. Даний підхід нагадує нам той, що використовується для визначення основних кольорів, і його перевага полягає в увазі до складності і багатогранності наших емоцій. Наприклад, ми можемо розрізняти жаль, горе і відчай, так само як задоволення, захоплення, безтурботність і тріумфування. Чи є ці дві групи емоцій просто відтінками печалі і щастя, відповідно? Деякі автори вважають, що так.