Соціологія: тези лекцій

• зростання розлучень (абсолютне і відносне) ;
• зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;
• зменшення середньої тривалості шлюбу;
• відтермінування часу вступу до шлюбу;
• проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;
• зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та навіть його депопуляцією;
• збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;
• зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Всі ці тенденції властиві (хоч і у меншій мірі) і для розвитку сучасної сім'ї в Україні. Нині тут налічується близько 17 млн. сімей, але середньорічна кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (з 462 тис. у 1969 р. до 428 тис. у 1993 р.). Зменшення чисельності шлюбів відбувається на тлі ще двох негативних процесів. По-перше, зростає депопуляція населення України (з 1991 р. кількість померлих перевищує кількість народжених у середньому за рік; якщо у 1959 р. індекс природнього приросту становив 13, 4 чол. на 1000 чол., то у 1993 р. він набуває від'ємного значення і становить – 3, 4). По-друге, збільшується кількість розлучень: якщо у 1959 р. на 1000 чол. припадало 11, 6 шлюбів і 1, 2 розлучення, то у 1992 р. ці показники становили відповідно 7, 6 і 4, 3. Або, в інших вимірах, у 1993 р. було укладено 428 тис шлюбів і зафіксовано 219 тис. розлучень 3 розрахунку на 100 шлюбів кількість розлучень складала: у 1950 р. – З, 1960 – 10, 1970 – 27, 1980 – 34, 1990 – 38.

В Україні щорічно зростає кількість бездітних сімей. У 1979 р. вони становили біля третини всіх сімей, у 1989 – вже 35, 1%. Кількість неповних сімей (тобто таких, де сталося розлучення і один з батьків виховує дитину або дітей) у 1989 р. складала 13, 5% від загального числа сімей. Зростає і відсоток дітей, що народились поза шлюбом: у 1980 р. їх було 8, 8%, у 1991 -11, 9%.

Збільшується, хоч і повільно, кількість одиноких людей, що проживають поза шлюбом: у 1989 р. таких було 6, 1% (для порівняння, в США – 12%). О. Якуба наводить вражаючі цифри, які свідчать про згубні наслідки одинокого позасімейного життя, особливо для чоловіків. Так, у віці від 25 до 64 років розлучені мужчини вдвічі більше скоюють самогубств, ніж сімейні; в 3, 3 рази частіше помирають від цирозу печінки і раку, в 5, 4 рази – від діабету і туберкульозу.

Статистика подає ще одну групу цифр, на перший погляд оптимістичну: і Україні за роки радянської влади невпинно зростала кількість дитячих садків і ясел. Якщо у 1959 р. налічувалось 4790 дошкільних дитячих закладів, то у 1992 – вже 24000, тобто відбулося збільшення їх кількості в 5 разів. Ці цифри опосередковано свідчіть про все більше залучення жінок до праці в народному господарстві. Нині співвідношення працюючих чоловіків і жінок майже рівне. Але це одночасно є доказом потрійного навантаження жінок: у праці, побуті і вихованні дітей. А оскільки домашнє господарство нині носить практично натуральний характер (бо жінка мусить все робити власними руками), а сфера послуг і побутового обслуговування знаходиться у зародковому стані, то на плечі жінки падає основний тягар подружнього життя. Такою є важка ціна жіночого рівноправ'я, і про це треба добре пам'ятати дітям, щоб вони з малих років допомагали матері у її нелегкій сімейній праці.

Зазначені тенденції, що набрали воістину універсальних масштабів у світі і в нашій країні, збільшують кількість наукової літератури, в якій цей феномен зміни сучасної сім'ї дістає критичну оцінку і розглядається як такий, що знаходиться у стані кризи і навіть смерті. Вже згадуваний Дж. Голдторп виділяє 6 критичних точок зору з приводу сучасної сім'ї в західних наукових працях:

Песимістичні твердження про занепад і руйнацію сім'ї; вони звичайно виводились з протиставлення сучасної сім'ї патріархальній в традиційних суспільствах (Р. Флетчер).

Більш оптимістична точка зору про невідповідність інституту сім'ї сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільству, але з сподіваннями, що сімейне життя зможе модифікуватися у відповідності до вимог часу (Б. Мор).

Уявлення про те, що сім'я є гальмом на шляху суспільного поступу, бо своє основне завдання – соціалізацію дітей – вона виконує занадто добре, і дітям в сім'ї прищеплюються погляди і переконання, що не відповідають соціальній реальності, яка блискавично змінюється. Виховані і приготовані до певних умов життєдіяльності в суспільстві, діти, виходячи в соціальне життя, зустрічаються з новими умовами і ситуаціями, навичок пристосування до яких вони не одержали. Саме тому вони неспроможні жити в новому, зміненому соціальному оточенні і свідомо чи позасвідомо гальмують те нове, що зростає у суспільстві (В. Райх, Г. Маркузе).

Критика сім'ї як оплоту грубості і насильства. Ця точка зору аргументується статистикою сімейних злочинів.

Феміністська критика сім’ї як інструменту закріпачення жінки (К. Міллер, Дж. Мітчел).

Критика сім'ї за те, що вона частіше від інших соціальних інститутів створює передумови для психічних захворювань і розладів психічних станів внаслідок несприятливих сімейних обставин (Р. Лейн)

Отже, в середовищі західних соціологів переважають думки щодо кризи