Соціологія: тези лекцій

Предмет:

Соціологія

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

145

Мова:

Українська

Оцінка:

виступає він як приватна особа або служить суспільству, чи є для нього його праця справою життя або простим виконанням обов'язків й ін. У питаннях медичного догляду, лікування, турботи й забезпечення здоров'я населення, соціальної групи, родини, кожного окремого індивідуума за медиком залишається право втручання й рішення, так само як й у визначенні тієї плати, що він стягує із заможних пацієнтів і з середньостатистичного хворого або у виборі форми контрактів (імпліцитна або експліцитна), що зв'язують його з тими колами, у яких він практикує, із владою, яка довіряє йому ті або інші функції, з клієнтами, що бажають отримати консультацію та лікування, і відновити здоров'я.

У сучасних суспільствах діяльність медика, його права й обов'язки визначаються законодавством. Правовий статус народного цілителя визначається наявністю диплома, виданим державними органами охорони здоров'я. Такий підхід багато в чому зрівнює лікарів і цілителів як осіб, що займаються діяльністю по підтримці здоров'я суспільства, зберігаючи при цьому інші розбіжності, наприклад, розбіжності в природі знань і методів, якими вони користуються.

У суспільствах, де народні цілителі залишаються за межою закону, їхня діяльність регулюється іншими засобами, насамперед, звичаєм, мораллю або релігійними приписами, там, де вони чітко сформульовані. Цей «незаконний статус» цілительства накладає своєрідний відбиток на їхню діяльність, перетворюючи цілителів у своєрідних маргиналів. Цей маргіналізм цілителів багато в чому зберігається навіть там, де вони введені в сферу закону. Але він стає особливо явним там, де народні цілителі продовжують існувати й практикувати своє мистецтво на основі традиційних способів регуляції. Слід зазначити, що протягом всієї історії медичних практик цілителі були своєрідними маргіналами суспільства, а виникле на Заході на зорі Нового часу протиставлення між медиками й цілителями було викликано саме тим, що медики зарекомендували себе із самого початку як соціальна група, що співробітничає з державною владою.

Типи медичних систем

Звичним типом медицини для нас є та, до якої ми звикли. В Україні це лікарняна медицина, де працюють медики, що володіють спеціальними знаннями, отриманими в університетах, що використовують різноманітну техніку, яку поставляє в лікарні держава. Однак навіть в Україні цей тип медицини не є сьогодні пануючим. Дуже часто за межами лікарень ми зіштовхуємося з іншими типами медичних практик, ідентифікуючи їх як «нетрадиційні». Разом з тим саме ці практики найчастіше є «традиційними», тоді як ті, які застосовуються дипломованими вітчизняними медиками в лікарнях, є «новаторськими», «сучасними».

Сьогодні в Україні нам відомі, принаймні, кілька типів медичних практик: (1) клінічні медичні практики, характерні для державних лікарень і ліцензованих комерційних клінік, (2) практики «народної медицини», дозволені законом і здійснювані як у спеціальних медичних центрах, так й у приватному порядку. Безсумнівно, поряд з ними діють й інші типи практик, які в антропології прийнято називати цілительством.

Сполучення тих й інших типів медичних практик відбувається в рамках національної медичної системи. Система медицини, що існує в сучасній Україні, є спадкоємицею радянської медичної системи Однак вона останнім часом піддалася значної трансформації. У кожній країні сьогодні діє своя національна система охорони здоров'я. Ми можемо виділити три великі групи медичних систем.

(1). Ексклюзивні медичні системи

Першу групу становлять ексклюзивні медичні системи. Тут існує державна монополія на медицину, і держава активно втручається в порядок медичних практик, регулює процес підготовки медичних фахівців, здійснює контроль за їхньою діяльністю.

(1) Радянська модель. Існувала в СРСР і країнах радянського блоку. Її спадщина зберігається й сьогодні. Медики є держслужбовцями, найнятими на роботу Міністерством охорони здоров'я. Всі інші групи цілителів були заборонені в 1923 році. Єдиною професійною асоціацією з тих часів був Союз медичних працівників. Професійне свято медиків у Радянському Союзі – День медпрацівника, святкується в 3-ю неділю червня. Медики в СРСР мали мати тісний зв'язок з органами державної влади й самі мали значну владу. Під їхнім тиском уже в 1930-і роки були ліквідовані всі інші професійні групи цілителів. У деяких країнах третього світу ця модель була прийнята на озброєння. Там, як й у СРСР, лікарі мали високий соціальний статус й утворювали клас «інтелігенції». Але їхня кількість була невеликою, а заборона на діяльність інших професійних груп не спрацювала. Опозиція до народних цілителів була обґрунтована ідеологічно, враховуючи ту роль, яку вони зіграли при старій «феодальній» системі.

(2) Французька модель. Ця модель бере початок зі спроб централізованої держави встановити контроль над всіма недипломованими й «нелегальними» цілителями. Вона склалася після французької революції в перші роки XIX століття. Держава перетворила лікарів у держслужбовців, щоб вони практикували медицину, викладали й займалися дослідницькою діяльністю на місцях. При цьому зареєстровані лікарі могли практикувати в приватному порядку, а аптекарі -консультувати й продавати ліки. Результатом цього стала змішана державна медична система, у якій лікарі придбали високий соціально-політичний статус. Держава надавала ліцензії лише кваліфікованим медичним школам, що мали державну підтримку. У франкомовних країнах третього світу, що були колоніями Франції, ця модель також була прийнята. Держава монополізувала медицину й намагалася ліквідувати інші медичні традиції. Так, у Камеруні були заборонені всі альтернативні медичні практики, а поліція піддала переслідуванню цілителів, навіть тих, котрих підтримувала церква. Цю модель прийняло багато країн Латинської Америки.

(3) Американська модель. Тут держава підтримала лікарняну медицину, а