Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917 - 60-ті роки ХХ століття)

Незважаючи на значну кількість праць, ще не досліджена ціла низка питань стосовно виникнення й розвитку досудового слідства на Україні. У колишньому СРСР різниця між кодифікованими законодавчими актами окремих республік існувала лише формально. Кримінально-процесуальні кодекси колишніх республік були скопійовані з відповідного кодексу РСФСР і, саме тому, майже всі дослідження стосовно досудового слідства спиралися лише на аналіз практики застосування кримінально-процесуального законодавства РСФСР. Але ці законодавчі акти відображали насамперед внутрішню політику СРСР в цілому і мали специфічні ознаки, притаманні саме російському праву. В той же час, питання організації органів розслідування на основі аналізу кримінально-процесуального законодавства УРСР та узагальнення практики застосування цього законодавства органами дізнання та досудового слідства комплексно не досліджувались. Також є наявність деяких особливостей, властивих законодавчому реґламентуванню досудового слідства в УРСР, які взагалі не привертали уваги дослідників.

Зважаючи на це, існує нагальна потреба грунтовного аналізу усіх позитивних і негативних чинників, які впливали на розвиток правохоронних органів, відтворення об’єктивної, очищеної від ідеологічних нашарувань, тенденційних оцінок та прямих спотворень картини виникнення та розвитку органів розслідування на Україні у період від Жовтневого перевороту 1917 р. до прийняття Кримінально-процесуального кодексу 1961 р.

Існуючі наукові праці лише фрагментарно висвітлюють деякі аспекти даної проблематики і, як правило, в вузьких хронологічних рамках, а в цілому проблема майже не досліджувалось.

Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались в історико-правовому плані проблеми створення та подальшого розвитку органів розслідування в Україні за вищевказаний період дотепер немає. Одержані в ході його вивчення результати можуть бути використані для вдосконалення організації роботи органів дізнання та досудового слідства на сучасному етапі, а також у науковій та педагогічній діяльності.

Окрім літературних джерел, автор використав під час дослідження статистичні та інші матеріали Верховного суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, а також архівні документи та матеріали.

Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу, дозволить запропонувати практиці нові форми організації та структурної побудови органів досудового слідства, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та можуть бути практично втілені у законотворчий процес та практичну діяльність.

Конституцією України передбачено реформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нагальними стають питання про шляхи цього реформування і які саме органи мають бути для цього створені. Разом з тим аналіз слідчої практики свідчить, існуюча система попереднього слідства вже не задовольняє усіх потреб суспільства щодо ефективної боротьби зі злочинністю на сучасному етапі. Нерідко у практичній діяльності працівники правоохоронних органів відчувають істотні труднощі при взаємодії та координації дій між слідчими та оперативно-розшуковими підрозділами під час розслідування кримінальних справ. Виникає чимало суперечних питань, без остаточного вирішення яких неможливо чітке функціонування системи досудового слідства.

Узагальнення практики та аналіз стану наукових кримінально-процесуальних досліджень свідчить, що актуальність наукової розробки проблем організації системи органів розслідування злочинів викликана потребами практики. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000рр., затвердженою Указом Президента України від 17. 09. 1996 р. за № 837/96 та Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 21. 12. 2000 р. за № 1376/2000. Про актуальність теми свідчить також її зв’язок з пріоритетними напрямками наукових досліджень у галузі кримінального процесу. Необхідність проведення цього дослідження затверджена Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України у грудні 1999 року. Тема дисертаційного дослідження також перебуває у руслі програми наукових досліджень кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України (історія міліції України), на якій виконане дослідження.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є формулювання теоретичної системи знань про створення та подальший розвиток системи органів досудового розслідування на основі комплексного історичного та правового аналізу її структурної побудови та функцій, а також розробка науково-обґрунтованих пропозицій щодо її реформування з метою підвищення ефективності розслідування та попередження злочинів в сучасних умовах. Основу дослідження складає вивчення відповідної нормативної бази, матеріалів емпіричних досліджень слідчої та судової практики, правоохоронної практики країн зарубіжжя, а також теоретичних положень наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження дисертант поставив такі завдання:

 на підставі аналізу діючих нормативних джерел, слідчої та судової практики дослідити історичні особливості функціонування системи органів дізнання та досудового слідства, її ланки та шляхи їх реформування, основні етапи реформування досудового слідства протягом історичного розвитку правоохоронної системи нашої держави;

 розкрити особливості організації та внутрішню структуру слідчих підрозділів на різних етапах їх розвитку, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних та ідеальних джерел, визначити характер та причини слідчих помилок, виділити основні форми протидії розслідуванню;

 визначити порядок та умови використання спеціальних знань у