Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917 - 60-ті роки ХХ століття)

Разом з тим, в розглянутий період все ж таки були закладені підвалини кримінального судочинства, які здебільшого визначатимуть подальше будівництво системи органів досудового слідства України у ХХ столітті.

Другий розділ “Розвиток та реорганізація органів розслідування в радянській Україні в 1920-х – 60-х роках” складається з трьох підрозділів, де висвітлюються найважливіші аспекти реформування кримінального та процесуального законодавства, а також реорганізації органів досудового слідства відповідно до правових змін, пов’язаних із прийняттям кримінально-процесуальних кодексів України від 1922, 1927 та 1960 років.

У першому підрозділі “Кримінально-процесуальні кодекси 1922 та 1927 рр. і проблеми попереднього слідства” автор зосередив основну увагу на структурних та функціональних змінах в системі органів досудового слідства, пов’язаних із прийняттям кримінально-процесуального кодексу 1922 року, та їх подальшою реорганізацією, закріпленою у положеннях відповідного кодексу 1927 року. Дисертант ґрунтовно доводить, що положення КПК 1922 року, декларуючи демократичні правові принципи, частково дублюючи положення відповідного кримінально-процесуального законодавства РРСФР, водночас, заклав підвалини у становленні радянської правової системи в Україні. Зміни, що відбулися у політичній обстановці в СРСР наприкінці 20-х рр., передусім пов’язані із становленням авторитарного державно-правового режиму “сталінізму”, потребували відповідних змін у правовій площині, що стало важливою передумовою для прийняття КПК 1927 р. Останній нормативний документ, зокрема, суттєво розширив перелік органів, які мали проводити досудове слідство.

У другому підрозділі “Діяльність слідчих органів в надзвичайних умовах перебігу радянсько-німецької війни на теренах України” автор вивчає подальші структурно-функціональні зміни у кримінально-процесуальному провадженні, пов’язані із умовами військового часу. Відзначається, що в цей час найсуттєвішими з них стало: 1) надання додаткових повноважень слідчим органів військового командування; 2) реґламентація діяльності специфічних органів кримінально-провадження військового типу – військових трибуналів; 3) впровадження прискорених та спрощених форм кримінально-процесуального провадження з метою максимальної економії процесуальних засобів. Автором проаналізовані вказані зміни в аспекті їх впливу на подальший розвиток об’єкту дослідження.

У третьому підрозділі “Прийняття кримінально-процесуального кодексу 1960 року та зміни в органах розслідування” автор аргументовано доводить, що найсуттєвіші зміни пов’язані із законодавчим впровадженням двох форм попереднього розслідування кримінальних справ: дізнання та попереднього слідства.

Дисертантом проаналізовані дискусійні питання щодо реформування сучасного кримінально-процесуального законодавства, зокрема проблемні питання структурних і функціональних змін у системі органів дізнання та досудового слідства, підслідності кримінальних справ, повноважень слідчого і особи, яка проводить дізнання, розглянутий сучасний стан та перспективи взаємодії слідчого і органу дізнання тощо.

У висновках дисертаційного дослідження автор формулює низку концептуальних положень стосовно реформування органів дізнання і досудового слідства із врахування історичного досвіду та практичних потреб сьогодення.

 

Отже, в дисертації проведений історико-правовий аналіз, розглянуті основні проблеми становлення системи органів досудового слідства та висунуті окремі пропозиції щодо реформування цих органів на сучасному етапі.

Основні результати дослідження полягають у наступному:

1. Проведений аналіз кримінально-процесуального законодавства і становлення системи органів розслідування дає змогу уявити існуючий стан речей в попередньому слідстві на початку 60-х років. Разом з тим ми намагались висвітлити дискусійні проблеми та питання і альтернативні шляхи їх вирішення, що були запропоновані вченими-юристами і практичними працівниками ОВС, прокуратури та суду. Багато з цих питань залишаються дискусійними і в наш час. Наряду зі зростанням кількості скоєних злочинів (у порівнянні з 1972 р. кількість скоєних злочинів у 1999 р. збільшилась на 311%) і появою нових їх видів, зростає навантаження слідчих, а умови для успішної роботи по розкриттю злочинів та соціальне забезпечення працівників ОВС значно погіршились. Важливим питанням сьогодення стає реформування системи досудового слідства, як однієї з найважливіших ланок, задачею яких є боротьба зі злочинністю.

2. Конституцією України передбачено формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. На наш погляд, достатньо буде коротко викласти обґрунтування деяких пропозицій, що направлені на вдосконалення організаційних форм досудового розслідування, які, як висновок, випливають з матеріалу, наведеного в попередніх розділах даної роботи. Вони полягають у наступному:

по-перше, доцільно зосередити розслідування кримінальних справ в одному слідчому апараті, внутрішня структурна побудова та організаційні форми якого відповідали б сучасним завданням кримінального судочинства. Вбачається, що різниця між органами досудового слідства (ст. 102 КПК) полягає у підслідності кримінальних справ (ст. 112 КПК). Але завантаженість і обсяг роботи у слідчих цих органів не однаковий. Найбільша навантаженість зараз лягає на слідчих органів внутрішніх справ. При уважному аналізі підслідності слідчих прокуратури і слідчих ОВС можемо прийти до висновку, що розгалуження досудового слідства веде до зайвої паралельності, збільшенню термінів розгляду справ і, як наслідок, віддалення моменту судового розгляду справи і призначення покарання винному. Відомча відокремленність органів досудового слідства досить часто призводить до неузгодженості їх дій, відсутності взаємодії між працівниками міліції та слідчими прокуратури. Також це не сприяє впровадженню в процес розслідування науково-технічних засобів і спричиняє низку інших небажаних явищ, що в свою чергу знижує ефективність боротьби зі злочинністю.

по-друге, негативно впливає на якість розслідування справ слідчими прокуратури й те, що досить часто вони ведуть розслідування без належної координації своїх дій з органами дізнання. Вся профілактична робота по попередженню злочинності зосереджена в органах внутрішніх справ. Працівники карного розшуку знаходяться у тісному контакті зі злочинним світом