Стратегія розвитку регіонального аграрного ринку та його інфраструктури

Оцінка розвитку елементів інфраструктури дозволила зробити наступні висновки: розвиток інфраструктури аграрного ринку регіонів не набув достатнього рівня; це є однією з причин економічної кризи, яку переживає аграрний сектор в даний час; позиція держави щодо інфраструктурного забезпечення аграрного ринку стала більш активною, але ця активність не супроводжується зростанням обсягів інвестицій в перебудову інфраструктури; переважна частина складових інфраструктури аграрного ринків перебуває в стадії початкового розвитку; найбільш слабким ланцюгом в інфраструктурі аграрного ринку є оптові та оптово-продовольчі ринки.

Виконано оцінку державної політики щодо розвитку та функціонування аграрного ринку, та визначені напрями економічної діяльності держави в умовах ринку та її економічні функції. Особлива увага приділена державному регулюванню економіки як форми реалізації економічних функції держави. При цьому обґрунтовані стратегічні напрями державного регулювання, його засоби, а також завдання економічної політики щодо розвитку аграрних ринків. Реалізація державної політики щодо розвитку аграрного ринку потребує створення ефективної правової бази. Виконана оцінка правових актів, які регламентують формування та розвиток аграрних ринків і їх інфраструктури. Визначені напрями кредитної політики держави та заходи, що пов'язані з блоком політичних зусиль, націлених на сприяння розвитку інфраструктури аграрного ринку.

Порушені питання подальшого розвитку регуляторної реформи, пов'язані з проблемами аграрних ринків; визначена сфера регуляції, яка потребує особливої уваги. Розглянуті напрями створення правових гарантій діяльності суб'єктів аграрного ринку, обґрунтовані базові принципи, на яких повинно будуватися державне регулювання. До їх числа належать: кінцевість, ефективність, справедливість, послідовність, простота та прозорість регуляторних актів.

У другому розділі дисертації – Оцінка сучасного стану розвитку регіонального аграрного ринку (на прикладі Сумської області) – виходячи з існуючих регіональних особливостей функціонування аграрного ринку області, проведено дослідження і дана загальна оцінка проблем і тенденції розвитку регіонального аграрного ринку та його інфраструктури в умовах перехідної економіки.

Проведено аналіз економічного середовища та трансформаційних змін в АПК регіону. Перш за все, звернуто увагу на кількісні та якісні зміни в формах власності на майно та землю в підприємствах аграрного сектору. В структурі форм власності на землю найбільшу питому вагу займає приватна власність у вигляді спільно-часткової власності (до 45, 5% загального земельного фонду) ; питома вага індивідуалізованої приватної власності склала на початок 2002 року біля 11% земельного фонду, проти 0, 4% у 1998 році.

Значна частина майна колишніх КСП (до 83% в 2001 р.) стала спільно-частковою власністю селян-співвласників, які отримали майнові паї; “персоніфікована” приватна власність у 2001 році склала 4% майнових комплексів колишніх КСП, зник інститут колективної власності. Зміни в структурі власності на майно та землю створили певні передумови для появи нових організаційно-правових форм підприємництва в сфері аграрного бізнесу. Всього в процесі реформування аграрного сектору регіону з'явилося біля 635 сільськогосподарських підприємств нового типу.

Систематизація учасників аграрного ринку, яка здійснена з урахуванням результатів реформування, підтвердила значні кількісні зміни в їх складі. Крім підприємств аграрного сектору, які з'явилися в процесі реформування КСП, звертає на себе увагу поява прошарку фермерів (805 господарств) та особистих підсобних господарств громадян (біля 264 тис.). Харчова та переробна промисловості, система оптової та роздрібної торгівлі практично приватизовані. Учасники ринку (сільгосптоваровиробники) навчились диверсифікувати канали збуту своєї продукції, орієнтуватися на ринках засобів виробництва. Дещо змінилася ментальність менеджменту в сільськогосподарських підприємствах, формується система фінансової відповідальності учасників ринку, через оренду створюється певний “квазі”-ринок земельних ресурсів. Серед учасників ринку, поряд з досить великими торгівельними підприємствами, оперують багато дрібних та середніх приватних посередників, які забезпечують просування продукції і ринкової інформації.

Досліджено велику групу проблем, які необхідно вирішити на рівні учасників регіонального аграрного ринку з метою забезпечення останніх певними конкурентними перевагами. Особливу увагу приділено проблемам, які стоять перед товаровиробниками реформованих сільськогосподарських підприємств регіону. Серед них виділяються наступні: незавершеність процесів реформування (особливо це стосується проведення системних економічних реформ) ; застаріла психологія та методи менеджменту на рівні підрозділів; відсутність достатньої обслуговуючої інфраструктури; низький рівень розвитку системи кредитування; висока витратність виробництва, технологічна відсталість, низька якість продукції; несприятлива інвестиційна ситуація; неврегульованість податкової системи; відсутність адекватних механізмів регулювання аграрного ринку; недостатній рівень кваліфікації керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств та інші.

Аналіз стану заборгованості сільгосппідприємств Сумської області підтверджує наявність труднощів фінансового характеру. Кредиторська заборгованість підприємств Сумської області в 2000 році зросла в 3, 3 рази, в порівнянні з 1996 р., і становила 56, 4 тис. грн. в розрахунку на 100 га с. -г. угідь; відношення суми боргів до виручки від реалізації продукції склало в 2000 році 105, 7%, а до розміру статутного капіталу – 201%. Таким чином, поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств є дуже актуальним завданням на найближчу перспективу.

У 2000 році матеріально-грошові витрати на виробництво і реалізацію сільгосппродукції збільшились на 15% в порівнянні з 1996 роком, при цьому рівень окупності витрат валовою продукцією скоротився за той же період на 35%. Отже, товаровиробникам аграрного сектору вкрай потрібне впровадження ресурсозберігаючих технологій та жорстких (обмежених) бюджетів виробництва продукції.

Про необхідність державної підтримки села свідчать наступні показники: у 1990 році капітальні вкладення в АПК складали в регіоні в перерахунку на гривні 54 млн. грн., у 2001 році ця цифра