Сучасна українська літературна мова

Предмет:

Мовознавство

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

—

Боже мійі Як же ти замурзався та обідрався» (М. Ру-

денко).

За типом семантичної функції іменники неозначеної

особи не становлять єдності. Невелика частина імен нази

ває особу-діяча, на цьому грунті зближується з маскуліз-

мами, оскільки виконує аналогічну, тотожну роль у

мовному вжитку, напр.: листоноша, суддя, слуга. Основна

частина найменувань формує ряди експресивно-оцінних

слів, які називають осіб за їх діям», вчинками,

рисами характеру, зовнішніми ознаками, поведінкою,

станом тощо. Здебільшого такі оцінки негативного змісту і загострюють увагу на поведінці, моралі, зовнішньому

вигляді, рівні інтелекту, вроджених вадах тощо, напр.:

сплюха, п'яниця, волоцюга, єхида, нікчема, аїка, каліка,

недотепа, незграба. Група найменувань з експресією

доброзичливості, співчуття, захоплення значно менша за обсягом,

напр.: трудяга, сердега, сиротина, симпаїяга, бідолаха,

добряка, розумака. Перелічені особливості лексичного

наповнення' іменників не охоплюють усієї повноти змісту фемінативів. Назви із семою родової неозначеності особи

утворюють численний, здебільшого стилістично

забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого

часто перебуває за межами літературнор мовлення.

Розгалуженість значеннєвих - відтінків доповнюється

різноманітним категоріальним набором твірних основ

(Дієслово, прикметник, іменник), на базі яких відбулося

утворення фемінативів за допомогою неоднотипних

словотворчих афіксів, пор.: чванитися*— чвань-к-о; роззявити —

роззяв-а; хапати — хап-уг-а; сонний—сонь-к-о;

незграбний — незграб-а; друзяка — друз-як-а. Однак перелічені

розбіжності лексичного І структурно-морфологічного

характеру не впливають на семантичну функцію

фемінативів: носія ознаки (єхида — єхидна людина), носія проце-*

суального стану (задавака—той (та), хто задається, хва

стає). Усі похідні є словами-характеристиками, тобто

означають, але не називають (номінують) особу, на цьому

ґрунтується роль фемінативів у тексті — дати про люди*

Ж якусь інформацію або висловити до неї своє ставлення.

>й сигніфікативний компонент властивий найменуванням

обох статей, для яких роль присудка-предиката,

вираженого прикметником, є спорідненою, пор.: нероба — людина

не робоча.

На рівні змісту і форми окремого слова «розщеплення»

родових оЗнак не відбувається. У структурі родової

парадигми в парних- протиставленнях ((цей) розумака-г-

(ця) розумака) існує привативна опозиція, оскільки

морфологічно виражений один член — грамема жіночого роду.

Подібно до маскулізмів, тут наявна асиметрія змісту-

і форми, яка супроводжується граматичною омонімією.

Назви осіб чоловічої і жіночої статі, наділені тотожними

функціями носіїв стану або ознаки, передаються у мові

однаковими за звучанням формами. Асиметричні

відношення є наслідком нейтралізації, або використання, форм

жіночого роду для позначення осіб чоловічої статі.

В українській мові іменниками потенційного роду є

частина найменувань, маркованих граматичним середнім

родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одороб-

ло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий

вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти,

вайлої — гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці

ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський).

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб

чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української

мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем

експресивно-емоційної насиченості компонентів парного*

протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих *

1 Зрідка форми яа -о марковая! чоловічим родом, напр.: чванько,

сонько.

на чоловічі особи-в «принизливому* *,— зазначав О. О/ По*

тебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які

виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того

ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі

носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із

структурними ознаками середнього роду, які

контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі*

то їх рівень експресивної насиченості однаковий.

У тексті назви експресивно-емоційної оцінки можуть

виконувати роль різних членів речення. Звичною для

нихг оскільки за суттю вони — предикати, є позиція іменної

частини у складеному присудку або прикладки, напр.:

«Може, хтось коли і тікав, тільки не я,— гордовито

сказав Микола,—я не волоцюга» (І. Нечуй-Левицький);

«Хіба ніхто не знає твого Івани, волоцюги всесвітнього»

(Панас Мирний). У ролі підмета або додатка ці гіазвц біль*

ша тяжіють до номінації особи, ніж до її характеристики,

напр.: «І хлинули сльози. Поплакав сердега% утер рука-,

вом» (Т. Шевченко); «Годинка сну всміхається трудягам*

(М. Коцюбинський). Форми іменників потенційного роду

можуть бути вживані як звертання, напр.: «Здоров був,

друзяко, привіт, привіт» (А. Малишко). Крім того, у тексті

назви експресивно-емоційної оцінки виконують функцію

уточнення присудка, підмета, додатка, вокатива

(звертання) у ролі підмета, напр.: «Беріть її ...беріть її, леоацю-

гуЬ (Л. Яновська); «Бач, як мете (Давид) до воріт і

подається, «чортове» одороблог в економію* (М. Стельмах);

«Не ворог він — друзяка щирий був* (Дніпрова Чайка);

«Миколо, мій друзяко давній, Ідеалісте непоправний*

(І. Франко).

Лекція № 4

Категорія числа і відмінка іменника

План

Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження.
Іменники, які вживаються у формах однини та множини.
Іменники, що