Сучасні уявлення про природну систему тваринного світу (зоологія, як наука про тваринний світ, розвиток, сучасне положення, роль у біосфері та житті людини; класифікація тварин; основні морфо-фізіологічні рівні тваринних організмів)

 

Рис. 2. Кровообіг:

А – ссавці;

Б – земноводні;

В – риби:

а – мале коло кровообігу;

б – велике коло кровообігу;

1 – передсердя;

2 – шлуночок;

3 – праве передсердя;

4 – ліве передсердя;

5 – правий шлуночок;

6 – лівий шлуночок.

 

Роботою серця або пульсацією судин у кровоносній системі здійснюється кругообіг (рис. 2) : при зябровому диханні – по одному колу; при при легеневому диханні у наземних хребетних по двох колах – великому і малому.

Органами кровоносної системи є серце і кровоносні судини. Процес утворення, розвитку й дозрівання формених елементів крові (клітин крові) називається кровотворення або гемопоез. У безхребетних кровотворення здійснюється в рідинах, що заповнюють порожнини тіла або безпосередньо в крові, а в хребетних

- у кровотворних органах (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, вилочкова залоза, нирки, печінка),

звідки у кров надходять звичайно зрілі клітини.

 

 

Це сукупність структур в організмі тварин, що здійснюють взаємозв'язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем. В процесі еволюції будова і функції нервової системи вдосконалюються. В одноклітинних і нижчих багатоклітинних (губок) нервова ситема не розвинена. У нижчих кишковопорожнинних (гідри) є розсіяні в тілі нервові клітини (нейрони) і нервові волокна, що утворюють сітку (дифузну нервову ситему). У вільноплаваючих кишковопорожнинних нервові клітини утворюють зв'язані один з одним нервові вузли (ганглії) ; утворюється дифузно-вузлова нервова ситема. Кільчастим червам, членистоногим, голкошкірим і молюскам властива вузлова нервова ситема, нервові клітини якої зосереджені у вузлах, з'єднаних нервовими волокнами між собою, з рецепторами і виконавчими органами. У хребетних розрізняють центральну нервову систему – головний мозок, спинний мозок і периферичну нервову систему. Виділяють також вегетативну нервову систему. Основними структурно-функціональними елементами нервової ситеми є нейрони, що разом з нейроглією утворюють нервову тканину. В основі діяльності нервової ситеми лежать рефлекси. Головні процеси, що відбуваються в нервовій ситемі – збудження і гальмування. Основна тканина нервової ситеми (нервова тканина) складається з нейронів і нейроглії. Нервова тканина виконує функції сприйняття подразнень і проведення збудження. В період зародкового розвитку утворюється з ектодерми.

Основна частина нервової системи тварин (центральна нервова система) складається з нервових клітин (нейронів), з'єднаних відростками у морфо-функціональні структури. У безхребетних центральна нервова система представлена системою тісно пов'язаних нервових вузлів (гангліїв), а в хребетних – головним і спинним мозком. Центральна нервова система утворює єдине ціле з периферичною нервовою системою, і через чутливі (аферентні) і рухові (еферентні) нервові волокна пов'язана з усіма органами і тканинами. Основними функціями центральної нервової системи є сприйняття, переробка, передавання і зберігання інформації про зовнішнє середовище і зміни в органах і тканинах організму, регуляція діяльності всіх його систем і здійснення взаємодії між ними, забезпечення цілісності організму. Функції центральної нервової системи здійснюються за допомогою рефлексів, матеріальною основою для яких є рефлекторна дуга- сукупність нервових утворів, що здійснюють певний рефлекс. У свою чергу, рефлекси – це реакції організму на подразнення, що відбуваються за участю центральної нервової системи. Рефлекси можуть виникати в будь-якому органі у вигляді підсилення чи послаблення його діяльності. Розрізняють рефлекси безумовні – природжені та умовні, що виробляються в процесі життя.

Складними безумовними рефлексами є інстинкти – сукупність складних природжених актів поведінки тварин, що виникають у відповідь на дію подразників. Інстинкти поділяють на такі основні групи: харчові, захисні, статеві, батьківські та групові. Інстинкт є наслідком еволюції, однією з форм пристосування тварин до умов життя, до виживання і відтворення виду.

Переферична нервова система, що є частиною нервової системи хребетних, складається зі спинномозкових і черепномозкових нервів, вегетативних гангліїв, нервових ланцюжків і сплетень, що містятяться в органах і тканинах організму, і сполучені з головним і спинним мозком. Основною функцією переферичної нервової системи є передача нервових імпульсів.

Вегетативна нервова система хребетних тварин – рефлекторно регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, органів чуття, гладеньких і частково поперечносмугастих м'язів, а також обмін речовин в організмі. Вегетативна нервова система складається з вегетативних центрів головного мозку і спинного мозку, периферичних нервових вузлів і нервових волокон. Поділяється на симпатичну і парасимпатичну нервові системи.

У високорозвинених тварин нервовій регуляції підпорядкована гуморальна регуляція – координація процесів життєдіяльності в організмі через кров, лімфу і тканинну рідину за допомогою біологічно-активних речовин (здебільшого гормонів).

 

 

М'язову систему організму тварин становить сукупність м'язів (мускули). М'язи здійснюють переміщення тіла в просторі, зміщення одних його частин відносно інших, фіксацію їх положення, рух шкіри і т. д. Найпримітивніші м'язи у кишковопорожнинних (ще не відособлені від клітин епітелію). У червів, молюсків і членистоногих вони повністю відокремлені і диференціюються на гладенькі (непосмуговані) і поперечносмугасті (посмуговані). У хребетних розрізняють соматичні (скелетні) м'язи, що закріплюються на скелеті, вісцеральні м'язи, що містяться у стінках трубчастих внутрішніх органів, і м'язи серця. Роботу м'язів регулює нервова система. Основну масу м'язів становить м'язова тканина, що характеризується здатністю до скорочення. Розрізняють м'язову тканину посмуговану, непосмуговану (гладеньку) та з подвійною косою посмугованістю. Посмугована м'язова тканина поділяється на скелетну і серцеву.

 

 

Це спосіб розмноження організмів, при якому нова особина розвивається із зиготи, яка виникає внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет). Статеве розмноження властиве представникам усіх типів тварин. Характерною формою статевого розмноження в одноклітинних є постійне (копуляція) або тимчасове (кон'югація) злиття двох клітин, при якому відбувається обмін ядерною речовиною та цитоплазмою. Розрізняють три форми статевого розмноження: ізогамію, анізогамію та оогамію. Особливою формою статевого розмноження є партеногенез, при якому нова особина розвивається із незаплідненої яйцеклітини чи рідше із сперматозоїда.

Відмінність між самцями і самками у роздільностатевих видів, що стосується головним чином будови статевих органів, а також вторинних статевих ознак, безпосередньо не зв'язаних з актом розмноження (наприклад, більші розміри самців, ніж самок, наявність рогів у самців і відсутність їх у самок, яскравіше забарвлення певної статі і т. д.) – носить назву статевий диморфізм.

Органи, в яких утворюються статеві клітини – гамети (яйцеклітини і сперматозоїди) і статеві гормони, вперше з'являються в кишковопорожнинних. Розрізняють чоловічі статеві залози – сім'яники і жіночі статеві залози – яєчники. У гермафродитних тварин (наприклад, цестод, трематод та ін.) в одній і тій же особині розвиваються чоловічі та жіночі статеві залози (гермафродитна залоза).

Жіночі і чоловічі статеві органи можуть бути розміщені в одній особині (гермафродити) або у різних особин - самця і самки (роздільностатеві тварини). До статевих органів належать статеві залози (гонади), статеві протоки (сім'япроводи і яйцеводи), додаткові утвори (різні залози, сім'яні сумки, сім'яприймачі, пристосування для виношування зародків) та копулятивні органи. Складність будови статевих органів у різних груп тварин неоднакова. Губки відокремлених статевих органів не мають: статеві клітини (сперматозоїди і яйцеклітини) у них розвиваються в мезоглеї відповідної особини. Найпростіші статеві органи у кишковопорожнинних, представлені лише статевими залозами. В процесі еволюції хребетних іде ускладнення статевих органів.

Деяким тваринам властиве нестатеве розмноження (вегетативне), при якому організм утворюється із частини материнського. Вегетативне розмноження тварин здійснюється поділом (найпростіші), пупкуванням (найпростіші, губки кишковопорожнинні та ін.) та фрагментацією (крайній вираз регенерації, коли із частини організму відтворюється цілий організм – черви, морські зірки).