Суспільно-політична позиція учнівської молоді півдня України другої половини ХІХ ст.

•розширено перелік форм прояву й спрямування опозиційної діяльності учнівської молоді в 1880-1890-х роках;

•виявлено заходи з формування й суть вірнопідданських почуттів в учнівської молоді;

•установлена роль навчальної літератури з гуманітарних дисциплін у вихованні вірнопідданської позиції учнів середніх навчальних закладів;

•розкрито практичні прояви вірнопідданських почуттів учнівської молоді.

Практичне значення досягнутих результатів полягає в тому, що теоретичні узагальнення та положення, фактичний матеріал дисертації можуть бути використані при розробці колективних праць та індивідуальних монографій з історії України, підготовці розвідок з питань молодіжного руху, створенні спеціальних курсів з вітчизняної історії для студентів вузів. Матеріали дисертації можуть бути використані й при проведенні краєзнавчих досліджень. Результати дисертаційного дослідження можуть посприяти проведенню урядової політики в галузі середньої освіти та молодіжної політики в Україні.

Апробація основних висновків роботи відбувалась у формі виступів на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва» (Кривий Ріг, березень 2004 р.), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції «Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті» (Ніжин, листопад 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна і світ» (Кривий Ріг, жовтень 2005 р.), VI та VII Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» (Запоріжжя, жовтень 2005 р., жовтень 2007 р.). Матеріали дослідження впроваджено у навчальний процес на історичному факультеті Криворізького державного педагогічного університету. Основні результати дисертаційної роботи оприлюднювались і обговорювались на засіданнях кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

Публікації. Зміст дисертації розкрито в дев‘яти одноосібних наукових публікаціях, з них п’ять опубліковано у фахових виданнях загальним обсягом 2,2 др. арк.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Її загальний обсяг становить 209 сторінок, у тому числі 184 сторінки основного тексту, 25 сторінок списку використаних джерел та літератури (206 позицій).

 

 

Перший розділ дисертації «Стан наукової розробки та джерельної бази проблеми» присвячено розкриттю рівня історіографічного опрацювання теми, окресленню її джерельної бази.

Дослідження окремих аспектів проблеми розпочалось у другій половині ХІХ ст. Серед праць дореволюційних істориків варто відзначити роботу В. Дінзе. У своєму дослідженні автор визначає територіальну специфіку опозиційного руху в середній школі, порівнюючи його зі студентськими виступами. Доволі тенденційною є праця історика А. А. Ісаєва, який пов’язує появу руху в середній школі лише з лінощами учнів.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дослідники в своїх роботах аналізували стан справ у галузі середньої освіти, ставлячи питання про необхідність реформування середньої освіти. Їх вирішенню присвячені дослідження М.П. Дружиніна та І. Алешинцева.

У 20-30-х роках ХХ ст. в історіографії досліджуваної теми оформився офіційний напрямок, який відповідав завданням становлення авторитарного режиму в країні. Пробільшовицький характер мала робота Б.В. Тітлінова, який наводить факти опозиційної діяльності учнів Катеринослава. Подібними за спрямуванням були й роботи О.В. Прибилєва та І. Кулешова. Загалом у цей час домінуючою в історіографії стала теза про те, що учнівський опозиційний рух своїм існуванням засвідчив реакційність політики царського уряду, зокрема й у сфері середньої освіти.

Значний доробок в опрацювання проблеми було внесено радянськими істориками в повоєнні часи. Фундаментальним дослідженням історії революційного руху в середній школі відзначається праця радянського історика П.С. Ткаченка. Багато вчених, що займались дослідженням історії суспільно-політичних рухів цього періоду, фрагментарно висвітлювали й деякі аспекти учнівського опозиційного руху. Так, П.С. Сохань у своїй доповіді на Міжнародному з’їзді славістів (1978 р.) наводив факти опозиційних виступів вихованців Одеської семінарії, що були вихідцями з Балкан. Автор пов’язує підтримку українським населенням визвольних прагнень південних слов’ян з особливостями суспільно-політичного руху в Україні, зокрема й на Півдні. Особливості розвитку суспільно-політичного руху в Україні розглянуто в роботі А. К. Волощенко.

Аналізуючи пропаганду народницьких ідей, дослідник та учасник революційного руху С.І. Міцкевич акцентує увагу на значній кількості революційних народницьких гуртків в учительських семінаріях 70-х − початку 80-х років ХІХ ст. Торкаються питань опозиційного руху молоді й праці В.С. Дмитриченка та Ф.Г. Паначіна. Дослідники подають важливі статистичні дані про участь учнівської молоді у визвольному русі.

Питання формування вірнопідданської позиції учнів фрагментарно розглянуто в роботі Є. Ф. Грекулова. Автор наголошує на особливій ролі православної віри у вихованні вірнопідданих учнів.

В 40-80-ті роки ХХ ст. значна увага дослідників була зосереджена на проблемах історії середньої освіти другої половини ХІХ ст., зокрема політиці царського уряду в цій сфері. До таких праць належать розвідки М. О. Константинова, Ш.І. Ганєліна, В.З. Смірнова та ін. Автори роблять висновки про реакційність діяльності уряду у сфері середньої освіти у 80-90-х роках ХІХ ст.

Таким чином, за радянських часів дослідженню учнівського руху було приділено значну увагу. Переважаючою у висвітленні суспільно-політичної позиції учнівської молоді стала тематика опозиційного руху учнівства, що мало показати значні вади царської середньої освіти. Водночас досягнення в опрацюванні питання опозиційного руху учнівської молоді містили й нові характеристики та узагальнення. Наявність у радянській історичній науці марксистської догматики призводила до ігнорування питання вірнопідданства серед учнівства.

З відновленням української