Суспільно-політична позиція учнівської молоді півдня України другої половини ХІХ ст.

У чоловічій та жіночій гімназіях м. Бердянська в 1878-1879 рр. діяло кілька самоосвітніх гуртків, груп і підгруп, де читалися різні книги, готувалися реферати, кипіли дискусії на гострі теми.

Опозиційними настроями була захоплена частина вихованців й реальних училищ. Матеріали народницької та народовольської пропаганди поширювали учні Херсонського реального училища М. Ляпідус, В. Греч, А. Клейф, Одеського реального училища В. Андреєв, Миколаївського реального училища Л. Френкель тощо, робилися спроби подати народникам матеріальну допомогу. Проте, такі прагнення тільки зрідка переростали у народницькі погляди.

Наприкінці 70-х років ХІХ ст. в гімназії м. Ананьєва діяв учнівський гурток, учасники якого, крім народницької, таємно вивчали й українську літературу. Подібний характер мала діяльність гуртка учнів Єлисаветградського земського реального училища в 1879-1880 рр., на який значний вплив мали місцеві громадівці О.І. Михалевич та І. К. Тобілевич.

Наприкінці 1883 р. під безпосереднім керівництвом діяча «Народної волі» В.І. Сухомлина сформувався «Центральний одеський учнівський народовольський гурток». Була створена «Програма гімназійної організації», яка визначала напрямки роботи гуртка, його мету. Одним з головних завдань програма ставила створення таємних гуртків у різних містах України. Гуртківці встановили контакти з опозиційно налаштованими вихованцями середніх навчальних закладів Одеси, Херсона, Миколаєва, Кишинева, Харкова, Ростова.

У квітні 1884 р. в Одесі відбувся з’їзд представників учнівських гуртків Півдня України. На ньому була схвалена програма одеського учнівського народовольського гуртка. Залишаючись на самоосвітніх позиціях, гуртківці різних міст отримували від «централістів» заборонену літературу, а деякі активно співробітничали з ними. Наприкінці 1884 р. через арешти «Центральний одеський учнівський народовольський гурток» припинив своє існування.

Крім одеського гуртка у 1880-х роках виникають організаційно потужні гуртки і в інших губернських містах Півдня України. У 1881 р. ініціаторами створення першого в Катеринославі народовольського гуртка стали місцеві учні.

У 1881-1883 рр. активно працював таємний гурток учнівської молоді в Єлисаветграді, який ставив за мету саморозвиток учнів, пропаганду революційних ідей, утворення інших гуртків. Керівники цього гуртка відмовилися від українофільської діяльності й стали на позиції «Народної волі». Щоправда, більшість його членів залишилася на самоосвітньому рівні.

Доволі чисельним став таємний гурток гімназистів Ананьєвської чоловічої гімназії Херсонської губернії, який у 1882-1884 рр. нараховував щонайменше 24 учасників. Гурток поділявся на кілька дрібних груп. Гуртківці мали власну бібліотеку із забороненої урядом літератури, збирали кошти на встановлення пам’ятників Т.Г. Шевченку та І.В. Омулевському (Федорову), читали народовольську літературу.

Як і попередній, гурток гімназистів Миколаївської гімназії, що діяв у 1882 1884 рр. мав переважно самоосвітній характер. З усіх членів гуртка гімназистів тільки його керівник Л. Кирилов сприймав народовольські ідеї, а решта займалась винятково самоосвітою. Схожою була діяльність таємного учнівського гуртка чоловічої гімназії у м. Бердянську 1886 р. та окремих гімназисток Єлисаветградської жіночої гімназії. Водночас, гурток гімназистів Одеської 3-ї гімназії (1884-1886 рр.) діяв на програмних засадах «Народної волі». Мав свою касу для придбання нелегальної літератури, вивчав її.

Новою формою опозиційного руху учнівської молоді 80-х років стало проведення вечорів для збору коштів на потреби революціонерів, зокрема у Катеринославі.

Не припинявся опозиційний рух учнівської молоді й у 1890-х роках. У роботі самоосвітніх гуртків цього періоду простежуються спроби боротьби проти свавілля шкільних чиновників, окремі українофільські тенденції (гурток гімназистів у Єлисаветграді), участь у створенні соціал-демократичних організацій (Миколаїв, Катеринослав). Більшість гуртків і груп контактувала з діячами революційного руху або користувалася нелегальною літературою, але не завжди поділяла їх радикально-анархічні ідеї, надаючи перевагу самоосвітній роботі.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. опозиційний рух учнівської молоді став складовою частиною суспільно-політичного життя України. Динаміка його розмаху на Півдні України свідчила про неспроможність урядовців адекватно реагувати на проблеми, що виникали в пореформеному суспільстві. Якщо у 70-х роках в регіоні діяло 10 учнівських гуртків, то у 1880-1890-х – вже 18. Народовольська течія в учнівському русі була найвпливовіша, але не наймасовіша. Переважаючою формою опозиційного руху стало залучення учнівства до «самоосвіти» та «саморозвитку», що створювало сприятливі умови для осмислення молоддю суспільно-політичних проблем. Особливість Півдня України як багатонаціонального регіону впливала на опозиційний рух молоді, додаючи до нього національні ознаки.

У четвертому розділі «Формування та прояви вірнопідданської позиції учнівства» розглядаються основні заходи владних структур з формування вірнопідданських почуттів у середовищі учнівства та їх прояви.

Наростання опозиційних виступів учнівства, загострення суспільно-політичної ситуації в країні змушували владні структури приділяти більше уваги вихованню молодого покоління. Основні виховні постулати в середній школі визначалися в «Правилах про покарання» 1874 р.: виховання дітей в дусі «дійсного» патріотизму, цілковитої вірності царю, вітчизні, своєму народу, поваги до його минулого та зберігання «заповітів» історії. Однією з найпоширеніших форм виховної роботи в гімназіях стало вшанування знаменних і трагічних подій в житті монарха й усієї царської родини. Часто вони супроводжувалися відповідями з подяками від імені імператора