Суспільно-політична позиція учнівської молоді півдня України другої половини ХІХ ст.

Основні аспекти поглядів найвищих урядовців на розвиток системи середньої освіти другої половини ХІХ ст. містять й інші документи міністерств та відомств. Так, контроль за учнівством було формалізовано у вигляді циркулярів «Про заходи з дотримання порядку та дисципліни в навчальних закладах», «Про посилення нагляду за учнями поза стінами навчального закладу», «Про заборону учням брати участь у будь-яких ушануваннях, що носять публічний характер», «Підтвердження заборони гурткових внесків та пожертвувань серед учнів» тощо. Крім того, ця нормативно-правова база доповнювалась циркулярами попечителя Одеського учбового округу, власними статутами та правилами середніх навчальних закладів.

Третю групу джерел становлять друковані звіти загальнодержавних і губернських освітніх установ, а також окремих навчальних закладів.

Наступною групою джерел є навчальні матеріали, що використовувались у середній школі протягом другої половини ХІХ ст. Аналіз змісту цих джерел дозволяє простежити не лише навчальні, але й виховні функції навчальної книги в Російській імперії, зокрема з формування вірнопідданської позиції.

Різноманітні повідомлення джерельного характеру про суспільно-політичну діяльність учнівської молоді та історію окремих середніх навчальних закладів зосереджено в місцевій періодичній пресі: «Одесская газета», «Новороссийский телеграф», «Екатеринославские губернские ведомости» тощо.

Джерельну базу дослідження становлять також мемуарні твори (спогади). Так, важливими є спогади колишніх учнів навчальних закладів Півдня України Н. І. Ширмана, істориків В. Б. Антоновича та Є. В. Тарле, активних учасників опозиційного учнівського руху та згодом дорослих революціонерів Г.Ф. Борзякова та Н.Л. Геккера та племінниці українського політичного і державного діяча В. К. Винниченка Л. Винниченко про юні роки свого дядька. Цей вид джерел дає змогу побачити особисте ставлення учня до певних подій, розкриває нез’ясовані поліцією сторінки опозиційного життя учнівства.

Отже, дослідниками була проведена значна робота з вивчення суспільно-політичних рухів учнівства. Разом з тим, як опозиційна, так і вірнопідданська суспільно-політична позиція учнівської молоді Півдня України другої половини ХІХ ст. не стали предметом спеціального історичного дослідження. Одночасно є достатня джерельна база для проведення комплексного дослідження суспільно-політичної позиції учнівської молоді Півдня України другої половини ХІХ ст.

У другому розділі «Мережа середніх навчальних закладів та правове становище учнівства Півдня України у другій половині ХІХ ст.» розкрито становлення мережі навчальних закладів середньої освіти на Півдні України та охарактеризовано правове становище учнівської молоді.

Період другої половини ХІХ ст. в історії середньої освіти регіону позначився істотними зрушеннями. Пожвавлення економічного життя регіону, збільшення населення в містах Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній викликали необхідність відкриття нових навчальних закладів, які діяли у складі відкритого в 1832 р. Одеського учбового округу. Відбувається швидке зростання кількості середніх навчальних закладів. За динамікою заснування деяких типів цих навчальних закладів Південь України посідав одне з перших місць в імперії. Заклади середньої освіти регіону надавали класичну, реальну, військову, духовну та іншу спеціальну освіту. Значно сприяла у відкритті середніх навчальних закладів громадськість, зокрема земства. Наприкінці ХІХ ст. кожне губернське місто Півдня України мало не менше одного приватного середнього навчального закладу. Швидкими темпами збільшувалася кількість й міністерських чоловічих та особливо жіночих гімназій, реальних училищ. Відбувалося це завдяки пильній увазі до регіону імперської влади, підкріпленій приватною та громадською ініціативою. Особливо бурхливий розвиток переживала Одеса, яка стала центром імпортно-експортних операцій регіону, що невдовзі позитивно позначилось і в освітній галузі. Так, кількість середніх навчальних закладів, відкритих у цьому місті, була найбільшою серед решти губернських міст Півдня України.

Правове становище учнівства другої половини ХІХ ст. регулювалося владними структурами, які перетворювали державні погляди на освіту в практичні повсякденні вимоги. Для другої половини 60-х років характерні реформаційні процеси в галузі освіти, а від початку 70-х років відбувається жорстка регламентація різних сфер шкільного та позашкільного життя. Така закономірність була характерною й для учнівства Півдня України. Відмінності були несуттєвими й стосувалися виключно місцевих особливостей у застосуванні загальнодержавних правових норм, що пов’язувалось, передусім, з особою попечителя Одеського учбового округу та директорів навчальних закладів.

Правові регулятори учнівського повсякденного життя підтримували сувору систему нагляду за моральним вихованням молоді, яка, особливо з початку 70-х років, фактично забороняла участь учнівства в суспільно-політичному житті країни та регламентувала майже кожен крок учня в школі й поза нею. Водночас, за умови виконання всіх правил поведінки учня вона передбачала систему заохочень. Так, у Правилах 1874 р. для учнів гімназій і прогімназій Міністерства Народної Освіти, а згодом і реальних училищ, існувало положення про «чергових», яке мало чітку вірнопідданську спрямованість. Такий підхід до виховного процесу визначався доцільністю розгляду середньої школи як інструменту для формування вірнопідданого громадянина й придушення опозиційних настроїв суспільства.

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. в регіоні було сформовано розгалужену мережу різнопланової середньої освіти як загальноосвітньої, так і спеціальної. Правові положення, що регулювали життя учнівства Півдня України, спрямовувались на формування вірнопідданської позиції. Їх дотримання позбавляло молоду людину права на вільний духовний розвиток й унеможливлювало самостійний вибір участі в суспільно-політичному житті країни. Незадоволення учнівства таким становищем зумовлювало потенційність становлення опозиційної суспільно-політичної позиції учня.

У третьому розділі «Опозиційний рух учнівської молоді другої половини ХІХ ст.» досліджується опозиційний рух учнів середніх навчальних закладів Півдня України.

У 1860-1870-х роках опозиційний рух учнівства розвивався як організаційно, так і кількісно. Головною формою його прояву