Суть теорії Ж. Піаже

 

1. Генетична психологія Ж. Піаже як передумова формування його теорій

2. Характеристика основних ідей теорії інтелекту Ж. Піаже

3. Експериментальне підтвердження теорії Ж. Піаже

Список використаної літератури

 

 

Ж. Піаже створив Женевську школу генетичної психології, яка вивчає розумовий розвиток дитини. Термін «генетичний», використовуваний у вираженні «генетична психологія», був введений у психологію в другій половині XIX століття, тобто до того, як біологи почали використовувати його у більш вузькому змісті. Термін «генетична психологія» відноситься до індивідуального розвитку, тобто до онтогенезу. Як відзначає сам Піаже, вираз «генетична психологія» не можна використовувати як синонім до “дитячої психології”, психології розвитку дитини, тому що генетичною називають і загальну психологію, якщо вона розглядає психічні функції у процесі їх формування.

Об'єкт генетичної психології, створеної Піаже – вивчення походження інтелекту. Вона досліджує, як у дитини формуються фундаментальні поняття: об'єкт, простір, час, причинність, вивчає уявлення дитини про явища природи: чому сонце і місяць не падають, чому хмари рухаються, чому ріки течуть, чому вітер дме, звідки береться тінь і т. д. Піаже цікавили особливості дитячої логіки і, головне, механізми пізнавальної діяльності дитини, приховані за зовнішньою картиною її поведінки. Для виявлення цих механізмів Піаже розробив новий метод психологічного дослідження – метод клінічної бесіди, коли вивчаються не симптоми, а процеси, які приводять до їх виникнення. Цей метод надзвичайно важкий, він дає необхідні результати лише у руках досвідченого психолога.

Піаже критично проаналізував методи, якими користувалися до нього, і показали їх неспроможність для з'ясування механізмів розумової діяльності, тому сьогодні, коли метод тестів все більше залучає до себе увагу психологів, варто згадати позицію Піаже з цього питанню, який довів, що тести можуть служити лише цілям відбору, але не дають уявлення про внутрішню суть явища.

Виходячи з перспективи створення генетичної епістемології, науки про походження і розвиток наукового знання, Піаже перевів традиційні питання теорії пізнання в область дитячої психології і приступив до їх експериментального вирішення. Його цікавило, чи відрізняє суб'єкт зовнішній світ від внутрішнього, суб'єктивного світу і якими є межі такого розрізнення. Піаже хотів з'ясувати, чи діє зовнішній світ безпосередньо на розум суб'єкта чи його ідеї – продукти власної розумової активності. А якщо суб'єкт активний у процесі пізнання, то якою є взаємодія між його думкою і явищами зовнішнього світу, якими є закони, яким ця взаємодія підкоряється, яке походження і розвиток основних наукових понять.

При вирішенні цих питань Піаже виходив з декількох основних положень. Насамперед – про взаємовідношення цілого і частини. Проблема зв'язку цілого й частини існує, на думку Піаже, скрізь, у всіх областях буття. Всюди ціле якісно відрізняється від частини, ізольованих елементів не існує. Відношення між цілим і частинами завжди варіюють залежно від структури, у яку вони включені, а в загальній структурі їх відносини є врівноваженими. Стан рівноваги змінюється, переходить від менш до більш стійкого. У соціальному житті стійка рівновага має форму кооперації, а в логіці вона відповідає логічній необхідності.

Принцип рівноваги Піаже використав згодом для пояснення інтелектуального розвитку дитини. Надалі цей принцип завжди значно впливав на його аналіз психологічних фактів. Думка Піаже про те, що інтелектуальний розвиток прагне до стабільної рівноваги, тобто до встановлення логічних структур, означає, що логіка не є вродженою, а поступово розвивається. Це означає також, що психологія відкриває можливість вивчення онтогенетичного розвитку логіки.

Перші факти з області психології, отримані Піаже, показали, що найпростіші завдання на міркування, які вимагають включення частини в ціле, координації відносин і мультиплікації класів, тобто знаходження частини, спільних для обох цілих, викликають у дітей 11-12 років несподівані труднощі. Ці факти показали можливість дослідження психічних процесів, які лежать в основі логічних операцій, центральне завдання яких полягало в тому, щоб вивчити психологічні механізми логічних операцій, встановити поступове виникнення стабільних, цілісних і логічних структур інтелекту. Піаже намагався вирішити це завдання дуже широко: у сферах біології, епістемології, соціології і психології. Для вирішення цієї проблеми Піаже насамперед аналізував відносини між суб'єктом і об'єктом у процесі пізнання.

 

 

Піаже вивчав зв'язки між думкою дитини і реальністю, яка нею пізнається як суб'єктом. Він визнавав, що об'єкт існує незалежно від суб'єкта, але для того, щоб пізнати об'єкти, суб'єкт повинен здійснювати дії з ними і тому трансформувати їх: переміщувати, пов'язувати, комбінувати, видаляти і знову повертати. На всіх етапах розвитку пізнання постійно пов'язане з діями або операціями, тобто трансформаціями, перетвореннями об'єкта. Ідея трансформації – це перша центральна ідея теорії Піаже. З неї випливає, що межа між суб'єктом і об'єктом не встановлена з самого початку і вона нестабільна. У будь-якій дії поєднані суб'єкт і об'єкт. Щоб усвідомити свої власні дії, суб'єкт потребує об'єктивну інформацію, як, втім, і в багатьох суб'єктивних компонентах. Без довгої практики і без побудови інструментів аналізу суб'єкт не може зрозуміти, що належить об'єктам, а що йому самому як активному суб'єктові, а що належить самій дії перетворення об'єкта. Джерело знання, вважав Піаже, лежить не в об'єктах і не