Суть теорії Ж. Піаже

Отже, за своїм змістом дитяча думка, яка спочатку не повністю відокремлює суб'єкт від об'єкта і тому є «реалістичною», розвивається в напрямку до об'єктивності, реципрокності і релятивності. Піаже вважав, що поступова дисоціація, поділ суб'єкта і об'єкта здійснюється внаслідок подолання дитиною власного егоцентризму.

Феномени, відкриті Піаже, не вичерпують усього змісту дитячого мислення. Значення експериментальних фактів, отриманих у дослідженнях Піаже, полягає в тому, що завдяки їм відкрилося маловідоме і невизнане важливіше психологічне явище – розумова позиція дитини, яка визначає його відношення до дійсності.

Піаже провів багато різноманітних експериментів, які показують, що до певного віку дитина не може стати на іншу, чужу точку зору. Наочним прикладом езопової позиції дитини служить експеримент з макетом трьох гір, описаний Піаже і Інельдер. Гори на макеті були різної висоти і кожна з них мала якусь характерну ознаку – будиночок, річку, яка спускається по схилу, сніжну вершину. Експериментатор давав випробуваному декілька фотографій, на яких всі три гори були зображені з різних сторін. Будиночок, річка і сніжна вершина були добре помітні на знімках. Випробуваного просили вибрати фотографію, де гори зображені так, як він бачить їх у цей момент, у цьому ракурсі. Звичайно дитина вибирала правильний знімок. Після цього експериментатор показував йому ляльку з головою у вигляді гладкої кулі без обличчя, щоб дитина не могла стежити за напрямком погляду ляльки. Іграшка ставилася на іншу сторону макета. Тепер на прохання вибрати фотографію, де гори були зображені так, як бачить їх лялька, дитина вибирала знімок, де гори були зображені так, як вона їх бачить сама. Якщо дитину і ляльку міняли місцями, то знову і знову вона вибирала знімок, де гори виглядають так, як сприймає їх вона зі свого місця. Так чинило більшість випробуваних дошкільного віку.

У цьому експерименті діти ставали жертвою суб'єктивної ілюзії, вони не підозрювали про існування інших оцінок речей і не співвідносили їх зі своєю власною. Егоцентризм означає, що дитина, уявляючи собі природу й інших людей, не враховує своє об'єктивне положення як мислячої людини. Егоцентризм у теорії Піаже означає змішування суб'єкта і об'єкта в процесі акту пізнання. Егоцентризм властивий не тільки дитині, але й дорослому там, де він керується своїми спонтанними, наївними судженнями про речі. Егоцентризм – це спонтанна позиція, яка керує психічною активністю дитини, вона зберігається на все життя в людей, які залишаються на низькому рівні психічного розвитку.

Егоцентризм показує, що зовнішній світ не діє безпосередньо на розум суб'єкта, а наші знання про світ – це не простий відбиток зовнішніх подій. Ідеї суб'єкта частково являють собою продукт його власної активності. Вони змінюються і навіть спотворюються залежно від домінуючої розумової позиції. На думку Піаже, егоцентризм – наслідок зовнішніх обставин життя суб'єкта. Однак відсутність знань – це лише другорядний фактор в утворенні дитячого егоцентризму. Головне – це спонтанна позиція суб'єкта, відповідно до якої він ставиться до об'єкта безпосередньо, не з огляду на себе як мисляча істота, не усвідомлюючи суб'єктивності своєї власної точки зору.

Піаже підкреслював, що зниження егоцентризму пояснюється не набуттям знання, а трансформацією вихідної позиції, коли суб'єкт співвідносить свою вихідну точку зору з іншими можливими. Звільнитися в певному відношенні від егоцентризму і його наслідків – значить децентруватися щодо цього, а не лише набути нових знань про речі і соціальну групу. За словами Піаже, звільнитися від егоцентризму – значить усвідомити те, що було сприйнято суб'єктивно, знайти своє місце у системі можливих точок зору, встановити між речами, особистостями і власним «Я» систему загальних і взаємних відносин.

Розвиток, за Піаже, – це перехід від нижчої стадії до вищої. Попередня стадія завжди готує наступну. Так, конкретні операції є основою формальних операцій і становлять їх частину. У процесі розвитку відбувається не просте заміщення нижчої стадії вищою, а інтеграція раніше сформованих структур, попередня стадія при цьому перебудовується на більш високому рівні.

Якщо в ранніх роботах Піаже вважав, що для пояснення психічних явищ досить вивчити послідовність стадій розвитку, то до кінця життєвого шляху він визнав, що для пояснення психологічної реакції або пізнавального механізму на всіх рівнях (включаючи рівень наукового мислення) недостатньо просто описати їх, необхідно зрозуміти процеси, завдяки яким вони були сформовані.

Теорія Піаже основним завданням вважає розвиваюче навчання в активізації функціонування пізнавальних структур, якими дитина вже володіє, а також у створенні конфліктів (за допомогою спеціально побудованих завдань) між уже сформованими уявленнями дитини і результатами її експериментування. Акцент при навчанні робиться на власній, стихійно сформованій активності дитини, практично направленій дорослим.

Ще одна важка проблема теорії стадій Піаже – феномен тимчасових запізнювань, або декаляжів, у розвитку, серед яких можна відзначити горизонтальні і вертикальні зрушення. Справді, якщо структура вже сформована, наприклад, конкретні операції, то чому ж існує розрив у часі виникнення поняття про збереження маси і збереження об’єму? За словами Піаже, тимчасові запізнення завжди залежать від взаємодії структур суб'єкта з одного боку і «опору об'єкта – з іншого.

Деякі види «опору» предметів не можна передбачити, а пояснити їх можна лише після зустрічі з ними. Піаже вважав, що неможливо мати загальну теорію цих «опорів». Проводячи аналогію з фізикою, він говорив, що як більш точна наука вона просунулася набагато далі, ніж психологія. Фізика використовує математичні методи, однак існує одна область, у якій фізикам ще не вдалося створити загальну теорію – це проблема тертя. Фізики пояснюють роль тертя в тій або іншій ситуації, але вони ще не прийшли до загальної теорії цього явища. Тимчасові запізнення у психічному розвитку являють собою щось схоже. Їх можна порівняти, за словами Піаже, з усіма конкретними ситуаціями, у яких бере участь тертя, однак порівняння з фізикою не може пояснити феномени декаляжу. Методом аналогії серйозні проблеми вирішувати не можна – слід, насамперед, враховувати власну логіку психічного розвитку.

Стадії інтелектуального розвитку, згідно теорії Піаже, можна розглядати як стадії психічного розвитку в цілому. Піаже вивчав різні психічні функції (пам'ять, сприйняття, афекти) на кожному рівні розвитку, але всі психічні функції розглядав у їх відношенні до інтелекту. На відміну від інших класифікацій психічного розвитку дитини в центрі систем Піаже стояв інтелект, а розвиток інших психічних функцій всіх етапах підлягає інтелекту і визначається ним.

 

 

Вершинин А. А. Теория Пиаже: как дети образуют математические понятия // Вопросы психологии. – 1986. – №4.

Выготский Л. С. Мышление и речь. Гл. 2. Проблема речи и мышления ребенка в учении Ж. Піаже. – М. : Знание, 1989.

Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М. : Иностранная литература, 1994.

Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. – М. : Психология, 1994.

Теория Пиаже // История зарубежной психологии. 30--60-е годы. – М. : Психология, 1986.