Суть теорії Ж. Піаже

Загальне завдання, яке ставитьлося перед теорією Піаже, було спрямоване на розкриття психологічних механізмів цілісних логічних структур, однак спочатку він виділив і дослідив більш часткову проблему – приховані розумові тенденції, які надають якісної своєрідності дитячому мисленню, і намітив механізми їх виникнення і зміни.

У дослідженнях дитячих уявлень про світ і фізичну причинність Піаже показав, що дитина, на певному щаблі розвитку, в більшості випадків розглядає предмети такими, якими їх дає безпосереднє сприйняття, тобто вона не бачить речі у їх внутрішніх відносинах. Дитина думає, наприклад, що місяць слідує за нею під час її прогулянок, зупиняється, коли зупиняється вона, біжить за нею, коли вона тікає. Піаже назвав це явище «реалізмом». Саме такий реалізм і заважає дитині розглядати речі незалежно від суб'єкта, у їх внутрішньому взаємозв'язку. Своє миттєве сприйняття дитина вважає абсолютно істинним. Це відбувається тому, що діти не відокремлюють свого «Я» від навколишнього світу, від речей.

Піаже підкреслює, що цю «реалістичну» позицію дитини стосовно речей потрібно відрізняти від об'єктивної. Основна умова об'єктивності, на його думку, – повне усвідомлення незліченних вторгнень «Я» у щоденну думку, усвідомлення багатьох ілюзій, які виникають у результаті цього вторгнення (ілюзії почуття, мови, точки зору, цінності і т. д.). У реалізмі виражається парадокс дитячої думки, дитина перебуває одночасно ближче до безпосереднього спостереження і більш віддалена від реальності, вона одночасно ближча до світу об'єктів і далі від нього, ніж дорослі.

Діти до певного віку не вміють розрізняти суб'єктивний і зовнішній світ. Дитина починає з того, що ототожнює свої уявлення з речами об'єктивного світу, і лише поступово приходить до розрізнення їх одна від одної. Цю закономірність, згідно Піаже, можна застосувати як до змісту понять, так і до найпростіших сприйняттів. «Реалізм» буває двох типів – інтелектуальний і моральний. Наприклад, дитина впевнена, що гілки дерева створюють вітер – це реалізм інтелектуальний. Моральний реалізм виражається в тому, що дитина не враховує в оцінці вчинку внутрішній намір і судить про вчинок лише за зовнішнім ефектом, за матеріальним результатом.

Спочатку, на ранніх щаблях розвитку, кожне уявлення про світ для дитини істинне, для неї думка і річ майже не розрізняються. У дитини знаки починають своє існування, будучи спочатку частиною речей. Поступово, завдяки діяльності інтелекту, вони відокремлюються від них, тоді дитина починає розглядати своє уявлення про речі як відносне для даної точки зору. Дитячі уявлення розвиваються від реалізму до об'єктивності, проходячи ряд етапів»: партіципації, анімізму і артифікалізму, на яких езопові відносини між «Я» і світом поступово редукуються. Крок за кроком у процесі розвитку дитина починає займати позицію, яка дозволяє їй відрізнити те, що виходить від суб'єкта, і бачити відбиття зовнішньої реальності у суб'єктивних уявленнях. Суб'єкт, який ігнорує своє «Я», вважає Піаже, неминуче вкладає в речі свої забобони, безпосередні судження і навіть сприйняття. Об'єктивний інтелект, розум, який усвідомлює суб'єктивне «Я», дозволяє суб'єктові відрізняти факт від інтерпретації, і лише шляхом поступової диференціації внутрішній світ виділяється і протиставляється зовнішньому, при цьому диференціація залежить від того, наскільки дитина усвідомила своє власне положення серед речей.

Піаже вважає, що паралельно еволюції дитячих уявлень про світ, спрямованої від реалізму до об'єктивності, іде розвиток дитячих ідей від абсолютності («реалізму») до реципрокності (взаємності) Реципрокність з'являється тоді, коли дитина відкриває точки зору інших людей, коли вона приписує їм те ж значення, що і своїй власній, коли між цими точками зору встановлюється відповідність.

 

 

В експериментальних дослідженнях Піаже показав, що на ранніх стадіях інтелектуального розвитку об'єкти представляються для дитини важкими або легкими відповідно до безпосереднього сприйняття. Більші речі дитина вважає завжди важкими, маленькі – завжди легенями. Для дитини ці і багато інших уявлень є абсолютними, поки безпосереднє сприйняття здається єдино можливим. Поява інших уявлень про речі, як наприклад, в експерименті з плаванням тіл (камінчик легкий для дитини, але важкий для води) означає, що дитячі уявлення починають втрачати своє абсолютне значення і стають відносними.

Відсутність розуміння принципу збереження кількості речовини при зміні форми предмета ще раз підтверджує, що дитина спочатку може міркувати лише на основі «абсолютних» уявлень. Для неї дві рівних за вагою кульки з пластиліну перестають бути рівними, як тільки одна з них приймає іншу форму, наприклад, чашки. Вже у ранніх роботах цей феномен Піаже розглядав як загальну рису дитячої логіки. У наступних дослідженнях він використав появу у дитини розуміння принципу збереження як критерія виникнення логічних операцій і присвятив його генезису експерименти, пов'язані з формуванням понять про число, рух, швидкість, простір, кількість та ін.

Теорія Піаже визначає, що думка дитини розвивається ще й у третьому напрямку – від реалізму до релятивізму. Спочатку діти вірять в існування абсолютних субстанцій і абсолютних якостей. Пізніше вони відкривають, що явища пов'язані між собою і що наші оцінки є відносними. Світ незалежних і спонтанних субстанцій поступається місцем світу відносин. Спочатку дитина вважає, наприклад, що в кожному предметі, який рухається, є спеціальний мотор, що виконує головну роль при русі