Суть теорії Ж. Піаже

Саме тому у його теорії проблема пізнання не може розглядатися окремо від проблеми розвитку інтелекту. Вона зводиться до аналізу того, що суб'єкт здатний пізнавати об'єкти все більш адекватно, тобто яким чином він стає здатним до об'єктивності. Об'єктивність не дана дитині з самого початку, як стверджують емпірики, а для її розуміння, за Піаже, необхідна серія послідовних конструкцій, все більше наближених до неї.

Ідея конструкції – друга центральна ідея теорії Піаже. Об'єктивне знання завжди підлягає певним структурам дії. Ці структури – результат конструкції: вони не подані ні в об'єктах, оскільки залежать від дій, ні в суб'єкті, оскільки суб'єкт повинен навчитися координувати свої дії.

Суб'єкт, за Піаже, – це організм, наділений функціональною активністю адаптації, яка спадково закріплена і властива будь-якому живому організму. За допомогою цієї активності відбувається структурування оточення. Інтелект являє собою окремий випадок структури – структуру розумової діяльності. Характеризуючи суб'єкт діяльності, можна виділити його структурні і функціональні властивості.

Функції – це біологічно властиві організму способи взаємодії з середовищем. Суб'єкту притаманні дві основні функції: організація і адаптація. Кожен акт поведінки організований або, інакше кажучи, являє собою певну структуру, а її динамічний аспект становить адаптація, яка, у свою чергу, складається з рівноваги процесів асиміляції і акомодації. У результаті зовнішніх впливів у суб'єкта відбувається включення нового об'єкта у вже існуючі схеми дії. Цей процес називається асиміляцією. Якщо новий вплив не повністю охоплюється існуючими схемами, то відбувається перебудова цих схем, їх пристосування до нового об'єкта. Цей процес налагодження схем суб'єкта до об'єкта називається акомодацією.

Одне з найважливіших понять у концепції Піаже – поняття схеми дії. У вузькому змісті слова, схема – це сенсомоторний еквівалент поняття. Вона дозволяє дитині ощадливо і адекватно діяти з різними об'єктами того самого класу або з різними станами того самого об'єкта. З самого початку дитина набуває свого досвіду на основі дії: вона стежить очами, повертає голову, досліджує руками, тягне, обмацує, схоплює, досліджує ротом, рухає ногами і т. д. Весь набутий досвід оформляється в схеми дії. Схема дії, за Піаже, – це те, найбільш загальне, що зберігається в дії при її багаторазовому повторенні в різних обставинах. Схема дії, у широкому змісті слова, – це структура на певному рівні розумового розвитку. Структура, за визначенням Піаже, – це розумова система або цілісність, принципи активності якої відмінні від принципів активності частин, які цю структуру становлять. Структура – саморегулююча система, а нові розумові структури формуються на основі дії.

Протягом усього онтогенетичного розвитку, вважає Піаже, основні функції (адаптація, асиміляція, акомодація) як динамічні процеси незмінні, спадково закріплені, не залежать від змісту і від досвіду. На відміну від функцій, структури складаються в процесі життя, залежать від змісту досвіду і якісно розрізняються на різних стадіях розвитку. Таке співвідношення між функцією і структурою забезпечує безперервність, наступність розвитку і його якісну своєрідність на кожному віковому щаблі.

Докладно характеризуючи суб'єкт діяльності, Піаже практично не розкриває поняття об'єкта. У концепції Піаже об'єкт – це всього лиш матеріал для маніпулювання, тільки лише «їжа» для дії.

Піаже ввів в область дитячої психології епістемологічне розходження між формою і змістом пізнання. Зміст дитячого пізнання – все те, що отримується завдяки досвіду і спостереженню. Форма пізнання – та схема розумової діяльності суб'єкта, у яку зовнішні впливи включаються.

З біологічної точки зору пізнаваному змісту відповідає певна сума впливів, які навколишнє середовище чинить на організм. Форма пізнання, з цього погляду, – це спеціальна структура, яка надає змісту організму. Вплив оточення ніколи не може бути сприйнятий у «чистому вигляді», тому що на кожен зовнішній стимул завжди є відповідь, внутрішня реакція. Коли пізнання починає розвиватися, у суб'єкта вже готові, сформовані певні моторні схеми, які стосовно пізнання відіграють роль форми. Як говорить Піаже, людина засвоює те, що її оточує, але вона засвоює це відповідно до своєї «розумової хімії». Пізнання реальності завжди залежить від домінуючих розумових структур, що є непорушним законом теорії Піаже. Одна й те саме знання може бути різного достоїнства залежно від того, на які розумові структури воно опирається. Це дуже важливо знати, щоб розрізняти прості навички від справжнього розвитку і ніколи не задовольнятися першими.

Найважливіший вихідний принцип дослідження для Піаже полягає в тому, щоб розглядати дитину як істоту, яка асимілює речі, відбирає і засвоює їх відповідно до своєї власної розумової структури. У пізнанні, з погляду Піаже, визначну роль відіграє не сам об'єкт, який обирається суб'єктом, а, насамперед, домінуючі розумові структури суб'єкта. Від них вирішальним чином залежить пізнання світу. Багатство досвіду, яким людина може володіти, залежить від кількості і якості інтелектуальних структур, наявних у її розпорядженні. Сам розвиток – це зміна домінуючих розумових структур.

Активність суб'єкта у процесі пізнання визначається не тільки наявністю домінуючих розумових структур, але й тим, що вони будуються на основі дії суб'єкта. Згідно Піаже, думка є стислою формою дії. До цього він прийшов ще тоді, коли проводив свої ранні психологічні дослідження, однак детальний аналіз ролі дії в процесі формування мислення був ним проведений пізніше. У ряді публікацій