Сутність і функції грошей

1. Трансакційний варіант.
2. Варіант касових залишків (Кембриджська версія).

Трансакційний варіант полягає в обґрунтуванні кількісних пропорцій і впливу зміни маси грошей в обігу на рівень товарних цін. Його засновником є американський економіст Ірвінг Фішер. У своїй роботі «Купівельна сила грошей» (1911 р.) він розкрив фактори, які безпосередньо впливають на динаміку купівельної спроможності грошової одиниці. Взаємозалежність між цими факторами обґрунтована у вигляді рівняння обміну Фішера:

MV=PQ, де

М- кількість грошей, що перебувають в обігу;

V- швидкість обігу грошової одиниці;

Р – рівень товарних цін;

О- фізичний обсяг реалізованої продукції.

Варіант касових залишків ґрунтується на суб'єктивних психологічних аспектах поведінки суб'єктів ринку, визначаючи потреби нагромадження ними грошей та їх необхідність для обігу. Дана теорія розроблена у працях таких англійських економістів як Маршалл, Робертсон та Пігу. Теорія визначає кількість грошей як суму касових залишків, тобто готівки на руках в населення і коштів на поточних рахунках підприємств і населення.

Кейнсіанська теорія відводить другорядну роль грошам і грошовому регулюванню у державній економічній політиці, а на перший план висуває заходи бюджетного стимулювання економіки. Це пов'язано із тим, що, на думку представників кейнсіанської теорії, грошова політика впливає на реальний сектор через надто складний передавальний механізм. Основною працею Джона Мейнарда Кейнса вважається «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.), у якій на прикладі Великої депресії США були обґрунтовані принципи антикризової політики державного регулювання економіки. Ідеї Кейнса були розвинуті у роботах його послідовників – Харрода, Хансена, Хікса та інших.

Монетаризм – напрям економічної теорії, суть якого полягає у тому, що гроші є основним фактором, котрий визначає формування господарської кон'юнктури та загального стану економіки. Безпосередньою основою формування монетаристської концепції стала класична кількісна теорія грошей. Виникнення цієї течії відносять до 50-х років XX ст., коли група вчених Чиказького університету на чолі з Мілтоном Фрідменом виступила проти кейнсіанських рецептів регулювання економіки. Одним з найважливіших постулатів монетаризму, який ґрунтується на кількісній теорії, є висновок про те, що, величина ВВП, відображаючи рівень ділової активності, змінюється відповідно до динаміки грошової маси.

 

 

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів та нетоварні платежі в економіці. Тобто гроші виконують свої функції у процесі грошового обігу. Об'єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво. Він обслуговує усі стадії суспільного відтворення, а характерною особливістю є те, що гроші перебувають в бігу постійно. Грошовий обіг виступає засобом балансування національного продукту і національного доходу.

Суб'єктами грошового обігу є всі учасники відтворювального процесу.

В залежності від форми руху грошей, грошовий обіг поділяється на дві складові частини:

• готівковий, який являє собою рух готівки у формі банкнот і розмінної монети, що обслуговує реалізацію товарів та послуг і здійснення інших можливих платежів;
• безготівковий, який являє собою рух грошей у формі послідовних записів на рахунках в банківських установах або у формі зарахування взаємних вимог.

Грошова маса – вся сукупність грошей, випущених в обіг, що перебувають у розпорядженні суб'єктів ринку. Для оцінки кількісних змін грошового обігу та розробки адекватних заходів грошово-кредитного регулювання використовуються показники структури грошової маси, що називаються грошовими агрегатами. Критерієм поділу грошової маси на грошові агрегати є ступінь ліквідності активів. З 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу і виділяє такі агрегати:

МО = готівкові гроші (гроші поза банками) ;

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (наприклад, валютні заощадження) ;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями.

Грошова база – це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Грошова база включає в себе усю готівку, випущену в обіг центральним банком та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Швидкість обігу грошей – це показник того, наскільки швидко відбувається перехід грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого в обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки разів у середньому за рік (період) певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів та послуг.

Швидкість обігу грошей виражається рівнянням:

V = PQ / M, де

V- швидкість обігу грошей;

Р – рівень цін на товари та послуги;

О – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються;

М – маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей виражається або числом оборотів одноіменної грошової одиниці за певний час, або тривалістю одного обороту.

Закон грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Емісія грошей являє собою випуск грошових знаків у всіх формах, що призводить до збільшення загальної грошової маси в обігу. Первинна емісія – це випуск в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах, що здійснюється центральним банком. Вторинна емісія являє собою випуск грошей у безготівковий платіжний оборот, що здійснюється комерційними банками в процесі кредитування депозитних і розрахункових операцій. Максимальна величина грошової маси, що може бути створена системою комерційних банків в процесі вторинної емісії, може бути визначена за допомогою формули:

М = 1 / r Д0, де

М – приріст грошової маси в обігу;

r