Сутність та системні характеристики ризику в логістичних ланцюгах

1.область абсолютної стійкості;

2.область нормальної стійкості;

3.область нестійкого стану;

4.область критичного стану;

5.область кризового стану.

У першій області ступінь ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат у другій області характеризується мінімальним ступенем ризику. Для цієї області максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого прибутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат, що здійснюються з прибутку). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує підприємству покриття всіх його витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов'язаний із роллю держави як основного контрагента. Основні форми діяльності тут: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи муніципальних коштів і т.п.

Третя область характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафів і неустойок). При такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде меншою від її розрахункового рівня, але при цьому залишиться можливість покрити всі витрати.

Четвертій області відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, що отримана до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, тому що пов'язаний з можливістю для підприємства не просто втратити прибуток, а й не покрити повністю свої витрати.

П'ята область відповідає області кризового стану, що допускає можливість непокриття усіх витрат, пов'язаних з даним напрямком діяльності.

Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати таблицею 2.2.

Таблиця 2.2.

Характеристика областей ризику за ступенем ризику

Абсолютної стійкостіНормальної стійкостіНестійкий станКритичний станКризовий стан

Області ризикуБезризикова областьОбласть мінімального ризикуОбласть підвищеного ризикуОбласть критичного ризикуОбласть недопустимого ризику

Максимальні втратиПовна відсутність втратЧистий прибутокРозрахунковий прибутокВаловий прибутокВиторг від реалізації і майно підприємства

Ступінь ризику00-2525-5050-7575-100

 

Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних втрат. При цьому ступінь ризику всього напряму підприємницької діяльності відповідатиме максимальному значенню ризику за елементами витрат.

Перевага даного методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його мультискладові.

 

2.2.4. Метод експертних оцінок 

Якщо для оцінки ризику невистачає статистичних даних, або є сумнів у їх вірогідності можна застосовувати метод, що використовує досвід та інтуїцію фахівців. Такий метод називають методом експертних оцінок (евристичний метод) і який реалізується шляхом обробки думок професіоналів.

Експертні оцінки можуть здійснюватись як за бальною системою, так і в конкретних кількісних показниках.

Особливістю експертних методів є відсутність строгих математичних доказів оптимальності отриманих рішень. Загальною спрямованістю експертних процедур, є використання людини як вимірювального приладу для одержання кількісних оцінок досліджуваних процесів.

Загальна схема експертного методу включає такі основні етапи:

1)підбір експертів і формування експертних груп;

2)формування питань і складання анкет;

3)робота з експертами;

4)формування правил визначення сумарних оцінок на основі оцінок окремих експертів;

5)аналіз і оброблення експертних оцінок.

У практичній діяльності застосовуються як індивідуальні, так і групові (колективні) експертні оцінки.

Особливістю індивідуальної експертизи є оперативність одержання інформації для ухвалення рішення і відносно невеликі витрати. Недоліком індивідуальної експертної оцінки є високий рівень суб’єктивності і, як наслідок, відсутність впевненості у вірогідності отриманих оцінок.

Для групових експертних оцінок характерна суб’єктивність і рішення прийняті на їх основі, пов’язані з більшою ймовірністю здійснення. Використовуючи групові експертні процедури, припускають, що при рішенні проблем в умовах невизначеності думка групи експертів надійніша ніж думка окремого експерта.

За допомогою цього методу може успішно розв’язуватись ряд завдань управління ризиком:

виявлення джерел і причин ризиків, встановлення усіх можливих ризиків;

вибір напрямів і шляхів зниження ризику;

формування повного набору і якісне оцінювання варіантів, що використовують різні способи зниження ризику чи їхню комбінацію.

Існує кілька різновидів евристичних методів. Найбільш відомий – метод Дельфі – характеризується анонімністю і керованим зворотнім зв'язком. Мета анонімності - уникнути групового обговорення і тиску думки авторитетних осіб. Метод Дельфі найбільш доцільний при кількісних оцінках окремих ризиків і всього проекту в цілому – визначенні ймовірності настання ризикових подій. Оцінці величини втрат, ймовірності зменшення втрат у визначений інтервал і т.п.

Оцінка ризику здійснюється поетапно:

1.Ранжування – виділення оціночних критеріїв і їхнє ранжування стосовно конкретної ситуації;

2.Зважування – визначення вагових характеристик оціночних критеріїв для кожного з можливих показників;

3.Комплексна оцінка – комплексна оцінка ситуації з