Сутність та системні характеристики ризику в логістичних ланцюгах

До фінансування вдаються у тому випадку, коли підприємство має у своєму розпорядженні певні кошти. Фінансування ризику означає відшкодування можливих збитків і може здійснюватися двома способами:

• прийняття ризику. Це принципова згода на відшкодування збитків за рахунок власних коштів. При цьому деякі ризики приймаються тому, що вони неминучі, інші тому, що несуть у собі потенціал можливого прибутку. Приймаючи підприємницький ризик, слід брати до уваги такий момент: втрати, які легко передбачати і прорахувати (поломка устаткування, дрібні крадіжки, помилки персоналу), потрібно враховувати як оперативні витрати, а не як збиток у результаті дії ризику.

Прийняття ризику може бути двох видів: заплановане і незаплановане.

У запланованому випадку прийняття ризику втрати покриваються з поточного доходу, якщо в цілому вони невеликі. У цьому випадку часто вдаються до так званого самострахування, тобто створення власних резервних фондів (фондів самострахування або фондів ризику) для покриття можливих збитків шляхом нагромадження коштів. Самострахування доцільне тоді, коли вартість майна, що залишається на свій ризик, невелика, в порівнянні з майновими і фінансовими ресурсами всього бізнесу, і ймовірність збитків дуже мала.

При незапланованому прийнятті ризику підприємству доводиться покривати втрати з усіх ресурсів, що залишилися. Якщо втрати великі, можливе скорочення розміру підприємства і навіть припинення його діяльності.

Прийняття ризику не завжди означає відмову від будь-яких дій, спрямованих на скорочення збитків. 

•передача ризику. Це передача відповідальності за ризик третім особам за збереження існуючого рівня ризику. Для цього призначене страхування. Мета страхування полягає у забезпеченні відшкодування усіх чи частини збитків за рахунок грошових фондів, що спеціально формуються. Його застосовують для запобігання одиничним небезпекам, що не залежать від діяльності підприємницької структури чи конкретної особи, зокрема таким як стихійні лиха, пожежі, аварії, акти вандалізму, викрадення автотранспорту, розбійні напади тощо. 

Страхування належить до методу передачі ризику за допомогою укладання контракту. В ролі трансфері виступає страхова компанія. Страхова компанія є спеціалізованою організацією, а тому має можливість оперативно виконати взяті на себе зобов’язання. Страхова компанія наділена значними повноваженнями для скорочення збитків і контролю за ризиками і може як найкраще використовувати ці повноваження, вона має можливість приймати ризик за виправданою, добре розрахованою ціною

У страхуванні є певні обмеження:

– ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії;

– застрахувати можна далеко не всі ризики.

 

3.3. Особливості управління ризиками підприємства

Роботу з ризик-менеджменту на підприємстві рекомендується здійснювати за допомогою спеціально розробленої програми керування ризиками. Для розробки такої програми і контролю за її виконанням в ідеалі має бути створений спеціальний підрозділ, очолюваний ризик-менеджером. 

Аналізуючи ризикову діяльність підприємства, рекомендується використовувати схему, наведену на рис. 3.2.

Перший етап такої програми повинен розпізнати можливість втрат.

Другий етап досліджує факти.

На третьому етапі визначаються розміри можливих втрат. На даному етапі можливі два варіанти:

1)якщо втрати не серйозні, то доцільно піти на ризик;

2)якщо втрати серйозні, аналізуємо небезпеки. Рішення при цьому можуть скеровуватися на:

-усунення деяких небезпек;

-зменшення деяких небезпек;

-уникнення діяльності, що породжує небезпеку.

Для зменшення деяких небезпек необхідно:

а) розпізнати значущі, але не катастрофічні втрати;

б) розпізнати катастрофічні втрати. При можливості катастрофічних втрат ми можемо:

-перекласти ризик на інших;

-придбати на ринку комерційний страховий поліс

 

 

 

Рис. 3.2. Алгоритм керування ризиками.

 

При некатастрофічних втратах доцільно або перекласти ризик на інших, або придбати на ринку комерційний страховий поліс, або провести самострахування.

Якщо говорити про те, коли та які способи оптимізації (зменшення) ризику доцільно обрати, то можна подати таку спрощену схему, так звану таблицю рішень (табл. 3.1.)

Таблиця 3.1. 

Рішення щодо зниження ступеню ризику.

 

Рівні ймовірностіБлизька до нуляНизькаНевеликаСередняВеликаБлизька до одиниці

Рівні збитків, грн.

Невизначені (від 0 до А1)Прийняття ризикуПрийняття ризику чи створення резервів (запасів)

Малі (від А1 до А2)Створення резервів, запасів

Помірковані (від А2 до А3)Створення резервів, запасівЗовнішнє страхування чи (і) розподіл ризикуУникнення ризику

Середні (від А3 до А4)Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризикуУникнення ризику

Великі (від А4 до А5)Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризикуУникнення ризику

Катастрофічні (від >А5)Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризикуУникнення ризику

 

Зрозуміло, що кожне підприємство може прийняти свою градацію рівнів збитків, свою градацію рівнів ймовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. Наведена табл. 3.1. показує лише сутність методичного підходу.

Повинно бути також зрозумілим те, що на практиці доцільно застосовувати не один з наведених способів зниження ризику (чи інші можливі способи), а їх комбінацію, застосовуючи як зовнішні так і внутрішні способи (методи) оптимізації (зниження) ризику.

При прийнятті остаточного рішення необхідно врахувати основні правила для ризик-менеджера на підприємстві:

1)треба завжди думати про наслідки ризику;

2)не можна ризикувати більше, ніж може дозволити власний капітал; 

3)не можна ризикувати значним заради малого;

4)позитивне рішення приймається лише у разі відсутності сумнівів;

5)за наявності сумнівів приймається негативне рішення;

6)не можна думати, що існує тільки одне