Свідоме і несвідоме у психологічній діяльності людини

 

1. Поясніть свідоме і несвідоме у психологічній діяльності людини

2. Розкрийте основні властивості та закономірності відчуттів

3. Охарактеризуйте суспільно-історичний характер свідомості

4. Проаналізуйте розвиток уяви у дітей

Список використаної літератури

 

 

У XVII столітті Рене Декарт увів поняття свідомості. Він трактував його як споглядання суб'єктом змісту власного внутрішнього світу. Уявлення про несвідоме як сукупність психічних процесів, операцій і станів, не представлених у свідомості суб'єкта, у філософії було вперше сформульоване в XVIII столітті Готфрідом Вільгельмом Лейбніцем (1646-1716). Він говорив, що в душі безупинно відбувається непомітна діяльність «малих перцепцій» – неусвідомлюваних сприйняттів. Так відбулося перше структурування людської психіки.

Найбільш повне розмежування психіки людини на свідом і несвідоме ввів австрійський вчений Зігмунд Фрейд. Він назвав свідоме й несвідоме співвідносними поняттями, які виражають особливості роботи людської психіки.

У сучасній термінології уявлення про рівні будови психіки можна описати в такий спосіб:

• несвідоме – принципово недоступний свідомості зміст, який включає ціннісні установки, орієнтації, мотиви і енергетичну складову особистості;

• підсвідоме – емоційні спогади, які можуть бути усвідомлені за допомогою техніки психоаналізу;

• досвідоме (або передсвідоме) – зміст, який при необхідності може легко стати усвідомленим, наприклад підпорогове сприйняття і схема реалізації автоматичних дій;

• свідомість – рефлексивний зміст свідомості, який піддається довільній регуляції.

Бути свідомим – це, насамперед, чисто описовий термін, який спирається на найбілььш безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує, що психічний елемент, наприклад уявла, не буває довгостроково свідомим. Навпаки, характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; уявлення в цей момент свідоме, у наступну мить воно перестає бути таким, однак може знову стати свідомим при певних легкодосяжних умовах. Яким воно було в проміжний період ми не знаємо, тому можна сказати, що воно було прихованим, маючи на увазі під цим те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо ми скажемо, що воно було несвідомим, ми також дамо правильний опис. Це несвідоме в такому випадку збігається із приховано або потенційно свідомим.

Під несвідомим ми можемо розуміти дві різні речі. По-перше, – це дія, вчинена автоматично, рефлекторно, коли причина її не встигла усвідомитися або при природному відключенні свідомості (уві сні, при гіпнозі, у стані сильного сп'яніння, при лунатизмі тощо). По-друге, – це активні психічні процеси, які безпосередньо не беруть участь у свідомому відношенні суб'єкта до дійсності, а тому й самі в цей момент є неусвідомленими.

Для дослідження проявів свідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме, як дію природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Відомо, що навіть при ясній свідомості людина не завжди усе усвідомлює, тому що існує світ несвідомого. Ясперс писав, що у рамках несвідомого суб'єкт та об'єкт переживаються як окремі сутності, але особистість не усвідомлює розходження між ними скільки-небудь чітко. Без свідомості психічна субстанція не може проявити себе (її і немає без свідомості в зазначеному розумінні).

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші при сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним з магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А. В. Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучи психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі та місці дії, розладжується мовне регулювання поведінки, неможливі цілеспрямований контроль за скоєними діями та оцінка їх результатів.

До області несвідомого входять сновидіння, «субсенсорні» реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

З. Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони виявилися суперечними соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування до сфери несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступіня виражене у менталітеті – сукупності прийнятих і, в основному, ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей.