Свідоме і несвідоме у психологічній діяльності людини

У залежності від розташування рецепторів усі відчуття поділяються на три групи.

До першої групи відносяться відчуття, які пов'язані з рецепторами поверхні тіла: зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні відчуття. Це екстерорецептивні відчуття.

До другої групи відносяться інтерорецептивні відчуття, які пов'язані з рецепторами внутрішніх органів.

До третьої групи відносяться кінестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться у м'язах, зв'язках і сухожиллях – пропріорецептивні відчуття (від лат. «proprio» – власний).

У залежності від модальності аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і больові. Розрізняють також контактні і дистантні відчуття.

Робота шкірного аналізатора має свої специфічні закономірності. Поряд з цим усі види відчуттів підлеглі загальним психофізіологічним закономірностям.

Для виникнення якого-небудь відчуття подразник повинен мати визначену величину інтенсивності. Мінімальна величина роздратування, яка викликає ледь помітне відчуття, є абсолютним нижнім порогом відчуття. Здатність відчувати ці самі слабкі роздратування є абсолютною чутливістю. Вона завжди виражається в абсолютних числах. Наприклад, для виникнення відчуття тиску досить впливу 2 мг на 1 мм2 поверхні шкіри.

Верхній абсолютний поріг відчуття – максимальна величина роздратування, подальше збільшення якої викликає зникнення відчуття або больове відчуття. Наприклад, дуже голосний звук викликає біль у вухах, а надвисокий (при частоті коливань понад 20000 Гц) – викликає зникнення відчуття (звук переходить в ультразвук). Тиск 300 г/мм2 викликає біль.

Поряд з абсолютною чутливістю варто розрізняти відносну чутливість – чутливість до розрізнення інтенсивності одного впливу від іншого. Відносна чутливість характеризується порогом розрізнення. Поріг розрізнення або диференціальний поріг – відчуття мінімального розходження у силі двох однотипних подразників. Поріг розрізнення – це відносна величина (дріб), що показує, яку частину первісної сили подразника треба додати (чи зменшити), щоб одержати ледь помітне відчуття зміни в силі даних подразників.

Нижні і верхні абсолютні пороги відчуттів (абсолютна чутливість) характеризують межі людської чутливості. Але чутливість кожної людини змінюється в залежності від різних умов. Так, входячи в погано освітлене приміщення, ми спочатку не розрізняємо предмети, але поступово під впливом даних умов чутливість аналізатора підвищується. Знаходячись у приміщенні з курцяим або з якими-небудь запахами, ми через якийсь час перестаємо помічати ці запахи (знижується чутливість аналізатора). Коли з погано освітленого простору ми попадаємо до яскраво освітлений простір, то чутливість зорового аналізатора знижується. Зміна чутливості аналізатора в результаті його пристосування до діючого подразника є адаптацією.

Різні аналізатори мають різну швидкість і різний діапазон адаптації. До одних подразників адаптація відбувається більш швидко, до інших – повільніше. Більш швидко адаптуються нюхові і тактильні аналізатори. Повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три секунди відчуття тиску відбиває тільки 1/5 сили подразника). Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Для повної адаптації до темряви необхідно 45 хвилин. Після цього періоду зорова чутливість збільшується в 200 000 разів (найвищий діапазон адаптації).

Явище адаптації має велике біологічне значення. Воно сприяє відображенню слабких подразників і охороняє аналізатори від надмірного впливу сильних подразників.

Чутливість залежить не тільки від впливу зовнішніх подразників, але і від внутрішніх станів. Підвищення чутливості аналізаторів під впливом внутрішніх (психічних) факторів є сенсибілізацією. Так, наприклад, слабкі смакові відчуття підвищують зорову чутливість. Це пояснюється взаємозв'язком даних аналізаторів, їх системною роботою.

Сенсибілізація (загострення чутливості) може бути викликана не тільки взаємодією відчуттів, але і фізіологічними факторами, введенням до організму тих чи інших речовин. Наприклад, для підвищення зорової чутливості істотне значення має вітамін А.

Чутливість підвищується, якщо людина очікує той чи інший слабкий подразник, коли перед нею ставиться спеціальна задача розрізнення подразників. Чутливість окремої людини вдосконалюється у результаті вправ. Так, дегустатори, спеціально вправляючи смакову і нюхову чутливість, розрізняють різноманітні сорти вин, чаю і можуть навіть визначити, коли і де виготовлений продукт.

У людей, позбавлених якогось виду чутливості, здійснюється компенсація (відшкодування) цього недоліку за рахунок підвищення чутливості інших органів (наприклад, підвищення слухової і нюхової чутливості в сліпих).

Взаємодія відчуттів в одних випадках приводить до сенсибілізації, до підвищення чутливості, а в інших – до її зниження, тобто до десенсибілізації. Сильне збудження одних аналізаторів завжди знижує чутливість інших аналізаторів. Так, підвищений рівень шуму в знижує зорову чутливість.

Одним із проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів – підвищення чутливості до одних властивостей під впливом інших, протилежних властивостей дійсності. Наприклад, та сама фігура сірого кольору на білому фоні здається темною, а на чорному – світлою.

Іноді відчуття одного виду можуть викликати додаткові відчуття. Наприклад, звуки можуть викликати кольорові відчуття, жовтий колір – відчуття кислого. Це явище називається синестезією.

 

 

Свідомість – це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною організацією (як у тварин), а здобуваються тільки через спілкування з іншими людьми навичками предметних дій. Свідомість складається з почуттєвих