Свідоме і несвідоме у психологічній діяльності людини

Предмет:

Тип роботи:

Контрольна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Він має надсвідомий характер, тому що «не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений у атмосфері суспільства». Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ в життєдіяльності людини належить група надсвідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого – інсайт – момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити зовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Раніше розрізнені елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція – спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. На сьогоднішній день ніхто не заперечує, що інтуїція – це прояв несвідомого у людині.

Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється самим непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А. Ейнштейн любив грати на скрипці. І за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не навмисно кажуть, що його теорія ймовірності – плід геніальної інтуїції.

Однак інтуїція взагалі не є «вихлопним клапаном» для пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція – базисний природний дар людини. Випереджаючи обставини та явища життєдіяльності, вона реалізує особистішу природу.

2. Розкрийте основні властивості та закономірності відчуттів

Відчуття – це психічний процес відображення окремих елементарних властивостей дійсності, які безпосередньо впливають на наші органи відчуття. На відчуттях засновані більш складні пізнавальні процеси: сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уява. Відчуття виявляються ніби «воротами» нашого пізнання.

Відчуттями називається найпростіший психічний процес. Наприклад, якщо говорити про відчуття кольору, ми маємо на увазі однорідний колір, абстрагуючись від величини і форми предмета. Відчуття – це чутливість до фізичних і хімічних властивостей середовища.

Сприйняття і уявлення, які виникли на основі відчуттів є й у тварин, і в людини. Однак відчуття людини відрізняються від відчуттів тварин. Відчуття людини опосередковані її знаннями, тобто суспільно-історичним досвідом людства. Виражаючи ті чи інші властивості речей та явищ у слові («червоний», «холодний»), ми тим самим здійснюємо елементарні узагальнення цих властивостей. Відчуття людини пов'язані з її знаннями, які узагальнені досвідом індивіда.

У відчуттях відбиваються об'єктивні якості явищ (колір, запах, температура, смак і ін.), їх інтенсивність (наприклад, більш висока чи більш низька температура) і тривалість. Відчуття людини так само взаємозалежні, як взаємозалежні різні властивості дійсності.

Відчуття – це перетворення енергії зовнішнього впливу в акт свідомості. Вони забезпечують почуттєву основу психічної діяльності, надають сенсорний матеріал для побудови психічних образів.

Окремі властивості предметів і явищ, які чинять вплив на наші органи відчуття, є подразниками, а процес цього впливу – роздратуванням. Нервовий процес, який виник у результаті роздратування, є збудженням. Органи відчуття, одержуючи вплив від подразників, перетворюють енергію зовнішнього роздратування у нервовий імпульс.

Кожен орган відчуття (око, вухо, чутливі клітини шкіри, смакові рецептори язика) спеціалізований на прийом і переробку різних специфічних зовнішніх впливів.

Основною частиною будь-якого органа відчуття є чутливі нервові закінчення, які називаються рецепторами (від лат. «recipere» – приймати).

Від рецептора нервовий імпульс, який виник у ньому, по доцентрових (аферентних; від лат. «afferentis» – приносити) нервових шляхах потрапляє у відповідні ділянки мозку.

Сукупність рецепторів, провідних нервових шляхів і відповідних ділянок кори головного мозку є аналізаторами. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора в цілому, отже, не можна сказати, що зорові відчуття виникають в оці. Тільки аналіз нервового імпульсу, який надходить від ока у відповідні ділянки кори головного мозку (потилична частина), приводить до виникнення зорового відчуття.

Діяльність аналізаторів є умовно-рефлекторною. Сформований у корі головного мозку нервовий імпульс по центрових (еферентних (від лат. «efferentis» – виносний) нервових шляхах, надходячи до рухових або секреторних механізмів, приводить до тієї чи іншої відповідної реакції, викликає відповідне настроювання чутливості рецептора. Мозок, який одержує зворотний сигнал про діяльність рецептора, постійно регулює його роботу.

Органи відчуття нерозривно пов'язані з органами руху. Наприклад, у процесі зорових відчуттів око робить постійні рухи, ніби “обмацуючи” предмет. Нерухоме око практичне сліпе.

Таким чином, процес відчуттів – це не одноактне пасивне відображення тієї чи іншої властивості, а активний процес, складна діяльність аналізаторів, яка має визначену структуру. Діяльність різних аналізаторів взаємозалежна. Сукупність всіх аналізаторів є сенсорною сферою психіки людини.

Відчуття не тільки несуть інформацію про окремі властивості явищ і предметів, але і виконують функцію активації мозку. Відомі випадки, коли у хворого залишався діючим лише один орган відчуття – око, однак коли хворий закривав це око – єдиний канал,