Свідоме і несвідоме у психологічній діяльності людини

Володіючи об'єктивною природою й іманентними законами розвитку, суспільна свідомість може як відставати, так і випереджати буття в рамках закономірного для даного суспільства еволюційного процесу. У цьому плані суспільна свідомість може відігравати роль активного стимулятора суспільного процесу, або механізму його гальмування. Могутня утворювальна сила суспільної свідомості здатна впливати на все буття в цілому, розкриваючи зміст його еволюції і пророкуючи перспективи. У цьому плані вона відрізняється від суб'єктивного (у сенсі суб'єктивної реальності) кінцевого й обмеженого окремою людиною індивідуальної свідомості. Влада суспільного цілого над індивідом виражається тут в обов'язковому прийнятті індивідом історично сформованих форм духовного освоєння дійсності, тих способів і засобів, за допомогою яких здійснюється створення духовних цінностей, того смислового змісту, що накопичено людством віками і поза яким неможливе становлення особистості.

Людина, будучи, по визначенню Аристотеля, «суспільною твариною», покликана жити в суспільстві самим ходом розвитку Матерії. Будучи індивідом, вона, проте, усе рівно являє собою деякий елемент суспільства, що, у свою чергу, є свого роду системою, гіперорганізмом, складеним з деякої кількості всякого роду людей, змушених жити в даному соціумі.

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, представлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин. Суспільна свідомість формується і розвивається разом з виникненням суспільного буття, тому що свідомість можлива тільки як продукт соціальних відносин. Але і суспільство може бути названо суспільством лише тоді, коли склалися його основні елементи, у тому числі і суспільна свідомість. Сукупність узагальнених представлень, ідей, теорій, почуттів, удач, традицій, тобто всього того, що складає зміст суспільної свідомості, утворить духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття. Але хоча матеріалізм і затверджує визначену роль суспільного буття стосовно суспільної свідомості, однак, не можна спрощено говорити про первинність першого і вторинності іншого. Суспільна свідомість виникла не через якийсь час після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним.

Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому і складається, що воно може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення його. Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну роз'єднаність, відносній самостійності.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний зміст, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного пристрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки зависнуть у повітрі.

Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранна і різноманітна. Відбиваючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через утворювальну діяльність людей. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що воно має наступність. Нові ідеї метушні кают не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного створення, на основі духовної культури минулих поколінь. Будучи відносно самостійним, суспільну свідомість може випереджати суспільне чи буття відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекта виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагером фотографування. Ідеї практичного використа-ння радіохвиль здійснювалися майже через 35 років після їхнього відкриття і т. д.

Суспільна свідомість являє собою особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише йому характеристиками, специфічними закономірностями функціонува-ння і розвитку. Суспільна свідомість, відбиваючи всю складність і суперечливість суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона набула класову структуру. Розходження в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються у свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдським, верх бере націоналізм і шовінізм.

За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно-економічних формаціях.

Свідомість сучасної людини є продуктом усієї всесвітньої історії, підсумок багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності незліченних поколінь людей. І для того, щоб зрозуміти її сутність, необхідно з'ясувати питання про те, як вона зародилося. Свідомість має свою не тільки соціальну історію, але і природну передісторію – розвиток біологічних передумов у вигляді еволюції психіки тварин. Двадцять мільйонів років створювалися умови для виникнення розумної людини. Без цієї еволюції поява людської свідомості була б просто чудом. Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість – найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.

 

 

У дошкільному та молодшому шкільному віці у дітей багата, яскрава, бурхлива відтворююча уява. Діти легко уявляють казкові країни, казкових героїв. Особлива увага приділяється формуванню та розвитку творчої уяви. На основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи і діти переходять на вищий щабель – від простого довільного комбінування переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Вчитель для цього використовує творчі завдання: придумати кінець казки чи оповідання, уявити місто через 100 років, описати життя на іншій планеті, описати картину чи героя тощо.

Під впливом навчання відбувається перехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сутності. Мислення дошкільнят починає відображати істотні властивості та ознаки предметів та подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати елементи умовисновків. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття.

У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках.

Щодо особливостей аналізу (виділення елементів в цілому) та синтезу (об’єднання елементів в одне ціле). Аналіз спочатку має переважно практичний дієвий і образно-мовний характер. Діти поступово переходять від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, до комплексного, прагнучи при цьому розглянути усі частини та властивості пізнаваного предмету. Проте на цей час вони ще не вміють встановлювати взаємозв’язків між ними.

Об’єктом аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища.

У дошкільнят поступово аналіз пов’язується із синтезом, хоча останній ще довго залишатиметься важкодоступним мислительним процесом. Операції аналізу та синтезу поєднуються у порівнянні об’єктів, розвиток якого значною мірою залежить від того, як часто вчитель дає завдання учням на порівняння різних об’єктів, зіставлення, виокремлення подібних і відмінних ознак.

Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення. Вчитель повинен проводити спеціальну роботу, спрямовану на формування у дошкільнят умінь групувати, класифікувати об’єкти, узагальнювати засвоєні знання і використовувати результати цих узагальнень в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

Як і інші розумові здібності й уміння, уява характеризується значними індивідуальними відмінностями. У деяких видах діяльності діапазон зміни рівня уяви сягає співвідношення 1: 15.

Головною причиною невміння покращувати рівень уяви є відсутність інформації щодо засобів досягнення цієї мети. А дехто вважає, що уява, – здібність природжена і, отже, удосконаленню не піддаються.

Такі здібності мають органічну основу, сприятливі органічні задатки прямо впливають на розвиток лише елементарних процесів – безпосереднє збереження і відтворення прийнятої інформації. А в навчальній та професійній діяльності вирішальну роль відіграють опосередковані мисленням процеси смислового запам’ятовування. І тут визначальними є спеціальні прийоми запам’ятовування та відтворення запам’ятованого в уяві. І вони, звичайно, можуть весь час удосконалюватися через відповідні тренувальні вправи. Та і органічна основа уяви до певної міри піддається тренуванню.

Однак, як би наполегливо не здійснював вихователь чи учитель дошкільного навчання заходи компенсації та корекції індивідуальних недоліків, які мають місце в творчому процесі окремих учнів, його зусилля неминуче виявляється малопродуктивним, якщо він не залучить собі на допомогу свідомість самих дітей. Тільки після того, як вони почнуть усвідомлювати, що розумова діяльність кожного – це цілий світ, який належить так само пізнати, як світ навколишній, і пізнати не просто заради цікавості, а щоб оволодіти ним, зробити свій розум досконалим і ефективним, – тільки за цієї умови вчитель зможе розраховувати на те, що його психофізична робота принесе щедрі і стійкі плоди.

 

 

Загальна психологія: Навчальний посібник /О. Скрипченко, Я. Долинська, З. Огороднійчук та ін. – К. : «А. П. Н. «, 2001.

Ильин Е. П. Психология воли. – СПб., 2000.

Котырло В. К. Развитие волевого поведения дошкольников. – К. : Рад. Школа, 1971.

Немов Р. С. Психология. Учебное пособие. М. : Просвещение, 1990.

Общая психология. Под. ред. А. В. Богословского, А. Г. Ковалева, А. А. Степанова. – М. : Просвещение, 1981.

Общая психология. Под. ред. А. В. Петровского. – М. : Просвещение, 1981.

Проблема сознания в современной западной философии. М. : 1989 г. ;

Психологія / за ред. Г. С. Костюка – К. : Рад. Школа, 1968.

Селиванов В. И. Воля и ее воспитание. – М. : Знание, 1976.

Семинарские занятия по философии: Учебник. Под ред. К. М. Никонова. – М. : Высшая школа, 1991г. ;

Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер В. Я. Романова. М. : Изд-во МГУ, 1980.

Якобсон П. М. Психология чувств и мотивации. – М. ; 1998.