Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства

Прогресивний розвиток перехідного суспільства лежить на шляху його еволюції до засвоєння універсальних принципів людського суспільства (економічних, соціально-регулятивних, загальнокультурних, моральних), через звільнення від тенет станового, класового, вузьконаціонального егоїзму. 

На початку підрозділу 2.5. – “Постмодерністський характер світоглядної орієнтації сучасної особи” – аналізується сам термін “постмодернізм” і обгрунтовується висновок про співзвучність принципів постмодерністського мислення світоглядним орієнтаціям сучасної особи. Особливостями світоглядних орієнтацій сучасної людини є фрагментарність, відмова від бінарних опозицій, “приземленість” її прагнень, тощо. 

При такому підході зміст світоглядних орієнтацій не має “первісної”, “вихідної”, “наріжної”, “базової” ідеї, принципа, метода конструювання образу, зникає ієрархія ідей. Зміст, скоріше, зводиться до множинності різнорідного, аніж до єдності. Така “всеядність” світоглядних орієнтацій дозволяє особі легше адаптуватися до мінливої соціальної невизначеності. Якщо до трансформації пострадянського простору аксіоматичним вважалось існування єдиної вірної відповіді на будь-яке світоглядне питання, то зараз на зміну ідеї про те, що світ можна пояснити і раціонально упорядкувати за умови його правильного репрезентування, приходить множинна модель репрезентації. Як основні можна виділити такі характеристики світоглядних орієнтацій особи у перехідному суспільстві: плюралізм, відсутність універсального авторитету, знищення ієрархічних конструкцій, інтерпретативну полівалентність, перенасиченість значень і нестачу оціночних суджень. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства рухливі, не мають чітко просліджуваної логіки. 

Третій розділ: “взаємозв'язок соціальної трансформації і світоглядної орієнтації особи”. У підрозділі 3.1. “Сутнісні ознаки соціальної трансформації” дисертант розглядає співвідношення понять “трансформація” і “модернізація”. 

Соціальна трансформація розглядається як період становлення нових форм, утвердження нових принципів соціального устрою і виникнення нових соціальних інститутів. Соціальна трансформація завжди обумовлена соціальними струсами, революціями, реформаторською діяльністю історичних осіб, активністю тих або інших спільнот (нація, клас, народ). Для суспільства період трансформації означає перервність, відхилення, порушення існуючої соціальної традиції. 

Боротьба, соціальна невизначеність, багатосценарність подальшого розвитку суспільства у кожний момент, необхідність вибору соціальних горизонтів методом спроб через відсутність соціального досвіду, зростання ролі суб'єктивного фактору і, зокрема, політичної еліти у розвитку суспільства – все це характерне для періоду трансформації суспільства. 

Як сутнісні ознаки сучасної соціальної трансформації дисертант виділяє такі: 

1.Радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя суспільства (економічній, соціальній, політичній, духовній). 

2.Зруйнування (повне або часткове) старих соціальних інститутів. Виникнення соціальних ніш, що не контролюються державою (в економіці, в ідеологічних процесах, в соціальній і політичній сферах суспільства). 

3.Злам ідеологічних традицій, розмивання моральних норм, правовий нігілізм. Заперечення необхідності державної релігії або політичної ідеології, соціального міфу, що об'єднують і мобілізують маси. 

4.Криза всіх сфер функціонування суспільства як результат нігілізму по відношенню до попереднього соціального досвіду перетворення суспільства. 

5.Соціальна неефективність перетворюючої енергії соціальних суб'єктів, ірраціональність соціальних процесів, особливо на початкових етапах трансформації суспільства. 

6.Актуалізація ідей націоналізму, сепаратизму, сектанства. 

7.Свобода розглядається як “несуча конструкція” суспільства, що формується. 

У підрозділі 3. 2. – “Зміна основи світоглядної орієнтації у процесі трансформації соціуму” – аналізується як змінювалась основа світоглядної орієнтації у процесі розвитку суспільства. 

Дисертант відзначає, що в умовах трансформації суспільства широко використовується таке обґрунтування як здоровий глузд. Здоровий глузд як світоглядне обґрунтування спирається на повсякденний досвід людини, на “загальноприйняті” переконання і забобони, на визнання внутрішньої достовірності, покладеної у людську природу. Здоровий глузд стихійно формується буденною свідомістю у процесі осмислення людиною свого життєвого світу. Згідно з прагматизмом, здоровий глузд тотожний тій користі або вигоді, яку людина одержує у певній ситуації. В основі здорового глузду лежить безпосередньо практичне відношення до оточуючого світу. 

Розглядаючи проблему світоглядних орієнтацій в умовах сучасної соціальної трансформації, дисертант виділяє такі тенденції. 

1.Криза наукового обґрунтування і розповсюдження ненаукового, псевдонаукового обґрунтування світоглядних орієнтацій. 

2.Ренесанс релігійного обґрунтування світоглядних орієнтацій. 

3.Опора на здоровий глузд дезорієнтованої соціальними змінами особи. 

4.Синкретизм обґрунтування світоглядної орієнтації особи. 

Підрозділ 3.3. “Фактори звернення сучасної особи до релігійного світорозуміння”. 

В багатьох галузях життя перехідного суспільства – сімейній, громадянській, у сфері праці і освіти – сучасна людина відчуває втрату колишньої міцності, стабільності, грунтовності, порядку життя. Якщо соціальні інститути і порядки не освячені трансцендентним авторитетом (Богом), вони втрачають свій сакральний образ і легітимність, тим більше – на фоні нищівної критики соціальних інститутів і відношень радянського періоду. Спрямований на суспільство вал критики попередніх порядків і держави змів у свідомості обивателя опори поважного відношення до держави та інших форм організації соціуму. Трансформація пострадянського простору реанімувала проблему майнової і владної диференціації населення. Але якщо раніше, до радянської модернізації, відношення до панування одних людей над іншими було толерантним, оскільки спиралось на певний загальний, такий, що виходить за рамки людського довільного установлення, порядок, який протистояв свавіллю суб'єкта влади і вказував йому на його призначення. Влада розумілась, зокрема у християнстві, як Боже установлення. Якщо влада не від Бога і панування одних над іншими не є Боже установлення, то тоді влада в нерелігійній системі цінностей є завжди узурпація влади одних людей над іншими. Сучасна політична влада, соціальні інститути, зруйнувавши світське обгрунтування своєї легітимності і моральності, які існували до цього часу, “заграють” з релігією, церквою, щоб